Рифампіцин

Діюча речовина: рифампіцин;

1 капсула містить 150 мг рифампіцину (у перерахуванні на 100% суху речовину);

Допоміжні речовини: магнію карбонат легкий, моногідрат лактози, кальцію стеарат.

До складу кришечки та корпусу капсули входять барвники жовтий захід сонця FCF (Е 110), понсо 4R (Е 124) та титану діоксид (Е 171).

Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді капсули з кришечкою та корпусом оранжево-червоного кольору, що містять порошок або масу у формі частково або повністю сформованого стовпчика від блідо-червоного до коричнево-червоного кольору з білими вкрапленнями.

Протитуберкульозні засоби. Антибіотики.

Код ATH J04A B02.

Фармакодинаміка

Рифампіцин є напівсинтетичним антибіотиком групи рифаміцину, протитуберкульозним препаратом І ряду. Має бактерицидну дію, механізм якої обумовлений інгібуванням активності ДНК-залежної РНК-полімерази шляхом утворення з нею комплексів, що призводить до зниження синтезу РНК мікроорганізмів.

Рифампіцин – антибіотик широкого спектра дії з найбільш вираженою активністю щодо мікобактерій туберкульозу.

Препарат активний щодо атипових мікобактерій різних видів (за виняткомМ. випадковий), грампозитивних коків (стафілококів, стрептококів), паличок сибірки, клостридій.

Грамнегативні коки -N. meningitidis іN. gonorrhoeae (у тому числі β-лактамазоутворюючі) чутливі, проте швидко набувають стійкості. Активний щодоH. influenzae (у тому числі стійких до ампіциліну та хлорамфеніколу),H. ducreyi, B. pertussis, B. antracis, L. monocytogenes, F. tularensis, Legionella pneumophila, Rickettsia prowazekii, Mycobacterium leprae. Рифампіцин має віруліцидну дію щодо вірусу сказу, пригнічує розвиток рабічного енцефаліту.

Представники родинЕнтеробактерії та неферментуючі грамнегативні бактерії (Pseudomonas spp., Acinetobacter spp., Stenothrophomonas spp. і т. д.) – нечутливі. Не діє на анаеробні мікроорганізми та гриби.

Стійкість до рифампіцину розвивається швидко. Перехресної стійкості до інших протитуберкульозних засобів (крім інших рифаміцинів) не виявлено.

Фармакокінетика

Рифампіцин добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті, біодоступність при прийомі натще становить 95%. Під час їди біодоступність знижується. Створює ефективні концентрації у мокротинні, слині, назальному секреті, легенях, плевральному та перитонеальному ексудатах, нирках, печінці. Добре проникає усередину клітин. Проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр, при туберкульозному менінгіті виявляється у спинномозковій рідині в ефективних концентраціях. Проникає крізь плаценту та виявляється у грудному молоці. Зв'язується з білками плазми на 60-90%, розчиняється в ліпідах. Максимальна концентрація в крові спостерігається через 2 години після прийому натще, через 4 години після їжі. Терапевтична концентрація препарату в організмі підтримується 8-12 годин (для високочутливих мікроорганізмів – 24 години). Рифампіцин здатний накопичуватися в легеневій тканині та тривалий час зберігати концентрацію у кавернах. Метаболізується у печінці з утворенням активного метаболіту. Період напіввиведення – 3-5 годин. З організму виводиться переважно з жовчю та сечею, у незначній кількості – з фекаліями.

У комплексній терапії:

• туберкульозу різної локалізації, туберкульозного менінгіту, а також атипових мікобактеріозів;
• інфекційно-запальних захворювань нетуберкульозної природи, спричинених чутливими до препарату збудниками (у тому числі важких форм стафілококової інфекції, лепри, легіонельозу, бруцельозу);
• безсимптомного носіяN. meningitidis для елімінації менінгококів з носоглотки та профілактики менінгококового менінгіту.

• гіперчутливість до рифампіцину, інших рифаміцинів або інших компонентів препарату;
• тяжкі порушення функцій печінки та нирок;
• жовтяниця;
• нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит;
• тяжка легенево-серцева недостатність;
• одночасне застосування саквінавіру/ритонавіру.

Рифампіцин є потужним індуктором мікросомальних ферментів печінки (цитохрому Р450) та може спричинити потенційно небезпечні лікарські взаємодії. Спільне застосування рифампіцину з препаратами, які також метаболізуються цією ферментною системою, може прискорити метаболізм та знизити активність цих препаратів, томупідтримка їхньої оптимальної терапевтичної концентрації в крові вимагає зміни дозування цих лікарських засобів на початку застосування рифампіцину та після його відміни.

Рифампіцин прискорює метаболізм:

• антиаритмічних препаратів (наприклад, дизопірамід, мексилетин, хінідин, пропафенон, токаїнід);
• бета-блокаторів (наприклад, бісопролол, пропранолол);
• блокаторів кальцієвих каналів (наприклад, дилтіазем, ніфедипін, верапаміл, німодипін, ісрадипін, нікардипін, нісолпідін);
• серцевих глікозидів (дигітоксин, дигоксин);
• протиепілептичних, протисудомних препаратів (наприклад, фенітоїн, карбамазепін);
• психотропних препаратів – антипсихотичних засобів (наприклад галоперидол, арипіпразол), трициклічних антидепресантів (наприклад амітриптилін, нортриптилін), анксіолітиків та снодійних засобів (наприклад діазепам, бензодіазепіни, зопіклон, золпідем), барбітуратів;
• антитромботичних засобів (антагоністів вітаміну К), непрямих антикоагулянтів: рекомендується контролювати протромбіновий час щодня або так часто, як це необхідно для визначення необхідної дози антикоагулянту;
• протигрибкових препаратів (наприклад, тербінафін, флуконазол, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол);
• противірусних препаратів (наприклад саквінавір, індинавір, ефавіренц, ампренавір, нелфінавір, атазанавір, лопінавір, невірапін);
• антибактеріальних препаратів (наприклад, хлорамфенікол, кларитроміцин, дапсон, доксициклін, фторхінолони, телітроміцин);
• кортикостероїдів (для системного застосування);
• антиестрогенів (наприклад, тамоксифен, тореміфен, гестринон), системних гормональних контрацептивів, естрогенів, гестагенів; пацієнткам, які застосовують пероральні контрацептиви, слід рекомендувати альтернативні, негормональні методи контрацепції під час терапії рифампіцином;
• тиреоїдних гормонів (наприклад, левотироксин);
• клофібрат;
• пероральних протидіабетичних засобів (сульфонілсечовина та її похідні, наприклад, хлорпропамід, толбутамід, тіазолідиндіони);
• імуносупресивних препаратів (наприклад, циклоспорин, сиролімус, такролімус);
• цитостатичні (наприклад, іматиніб, ерлотиніб, іринотекан);
• лозартан;
• метадону, наркотичних анальгетиків;
• празиквантел;
• хінін;
• рилузол;
• селективних антагоністів 5-НТ3 рецепторів (наприклад, ондансетрон);
• статинів, які метаболізуються CYP 3A4 (наприклад, симвастатин);
• теофілін;
• сечогінних засобів (наприклад, еплеренон).

Інші взаємодії.

При сумісному застосуванні рифампіцину з:

• атоваквоном – знижується концентрація атоваквону та підвищується концентрація рифампіцину у сироватці крові;
• кетоконазолом – знижуються концентрації у сироватці крові обох препаратів;
• еналаприлом – знижується концентрація в крові еналаприлату, активного метаболіту еналаприлу. Залежно від клінічного стану можлива корекція дози еналаприлу;
• антацидами – можливе зниження абсорбції рифампцину. Рифампіцин слід приймати щонайменше за годину до прийому антацидів;
• пробенецидом та ко-тримоксазолом – збільшення в крові рівня рифампіцину;
• саквінавіром/ритонавіром – збільшується ризик гепатотоксичності. Така комбінація протипоказана;
• сульфасалазином – знижується плазмова концентрація сульфапіридину, що може бути результатом порушення бактеріальної флори кишечника, відповідальної за перетворення сульфасалазину на сульфапіридин та мезаламін;
• галотаном, ізоніазидом – збільшується ризик гепатотоксичності. Одночасного застосування рифампіцину та галотану слід уникати. Пацієнтам, які отримують рифампіцин та ізоніазид, слід ретельно стежити за функцією печінки;
• піразинамід - повідомлялося про тяжкі пошкодження печінки, у тому числі з летальним кінцем, у пацієнтів, які отримували протягом 2 місяців щодня рифампіцин та піразинамід; така комбінація можлива лише за ретельного моніторингу і якщо потенційна користь перевищує ризик гепатотоксичності та летального результату;
• клозапіном, флекаїнідом – збільшується токсична дія на кістковий мозок;
• препаратами парааміносаліцилової кислоти, що містять бентоніт (алюмінію гідросилікат) - для забезпечення задовільних концентрацій цих препаратів у крові інтервал між їх прийомом повинен бути не менше 4 годин;
• ципрофлоксацином, кларитроміцином – можливе підвищення концентрації рифампіцину в крові; повідомлялося про випадки люпусподобного синдрому при одночасному прийомі з рифампіцином.

Лабораторні та діагностичні тести.

У період лікування рифампіцином не слід використовувати бромсульфалеїновий тест, оскільки рифампіцин змінює параметри виведення бромсульфалеїну, що може призвести до помилкових уявлень про порушення цього показника. Не слід також застосовувати мікробіологічні методи визначення концентрації фолієвої кислоти та вітаміну B12 у сироватці крові.

Можлива перехресна реактивність та хибно-позитивні результати при проведенні скринінг-тестів на опіати, що проводяться з використанням KIMS-методу, методом кількісного імунологічного аналізу; рекомендується застосування контрольних тестів (наприклад, газова хроматографія/мас-спектрометрія).

Застосування рифампіцину потребує ретельного контролю лікаря.

У разі рецидиву не рекомендується застосовувати препарат без попередніх бактеріологічних тестів.

Монотерапія рифампіцин туберкульозу часто призводить до розвитку стійких форм мікобактерій. Тому рифампіцин слід приймати разом з ізоніазидом, етамбутолом, піразинамідом та іншими протитуберкульозними засобами.

Рифампіцин бажано застосовувати у щоденній, а не інтермітуючій схемі терапії для зменшення ризику розвитку тяжких побічних реакцій. При щоденному прийомі рифампіцину його переносимість краще, ніж при лікуванні, що інтермітує.

Перед початком терапії слід визначити рівень печінкових ферментів, білірубіну, креатиніну в крові, загальну картину крові, включаючи кількість тромбоцитів; при тривалому прийомі необхідне періодичне (бажано щомісячне) дослідження складу крові та функції печінки, нирок.

У деяких пацієнтів у перші дні лікування може виникнути гіпербілірубінемія внаслідок конкуренції рифампіцину та білірубіну за печінкову екскрецію.

У разі розвитку грипоподібного синдрому, неускладненого тромбоцитопенією, гемолітичною анемією, бронхоспазмом, задишкою, шоком та нирковою недостатністю, у пацієнтів, які лікуються препаратом за інтермітуючою схемою, слід розглянути можливість переходу на щоденне застосування. У цих випадках дозу слід збільшувати поступово: першого дня призначати 150 мг, досягаючи потрібної терапевтичної дози за 3-4 дні.

З особливою обережністю, тільки у разі крайньої необхідності та під ретельним лікарським наглядом рифампіцин слід призначати пацієнтам із захворюваннями печінки. Повідомлялося про тяжкі прояви гепатотоксичності, іноді з летальним кінцем, у пацієнтів з порушеннями функції печінки або у пацієнтів з нормальною функцією печінки, які одночасно приймали інші гепатотоксичні препарати. Цим пацієнтам рекомендуються низькі дози рифампіцину та ретельний контроль функції печінки до початку лікування, щотижня протягом перших двох тижнів, надалі – кожні два тижні. При появі ознак гепатоцелюлярного ушкодження рифампіцин слід негайно відмінити. Терапію рифампіцином також слід припинити у разі появи клінічно значущих змін функції печінки.

При повторному застосуванні рифампіцину після нормалізації функції печінки, її контроль необхідно здійснювати щодня.

Помірні порушення функції печінки зазвичай минають і не вимагають відміни препарату. Можливе призначення алохолу, метіоніну, піридоксину, вітаміну В12.

Особлива обережність рекомендується при спільній терапії рифампіцином та ізоніазидом пацієнтів з порушеннями функції печінки, пацієнтів похилого віку, пацієнтів, які страждають від недоїдання.

При вживанні алкоголю під час лікування та при застосуванні пацієнтами з алкоголізмом в анамнезі зростає ризик гепатотоксичності.

При порушенні схеми лікування, навмисному або випадковому перерві в прийомі препарату, при інтермітуючій схемі терапії (менше 2-3 разів на тиждень) зростає ризик розвитку серйозних реакцій гіперчутливості та інших побічних реакцій (анафілактичний шок, грипоподібний синдром, гемолітична анемія, гостра пора) тяжкі реакції з боку шкіри, травної системи). Пацієнти мають бути попереджені про наслідки переривання лікування.

При відновленні лікування слід розглянути можливість переходу на щоденне застосування препарату, починаючи з малої дози (150 мг/добу), поступово збільшуючи до необхідної терапевтичної. Протягом цього перехідного періоду слід ретельно моніторувати фукції ниркової та гемопоетичної систем. Прийом препарату слід негайно припинити за перших проявів ниркової недостатності, тромбоцитопенічної пурпури, гемолітичної анемії. Надалі застосування препарату протипоказане.

Лікування антибактеріальними препаратами, особливо при тяжких захворюваннях у людей похилого віку, а також у ослаблених пацієнтів, дітей може призвести до виникнення антибіотик-асоційованої діареї, колітів, у тому числі псевдомембранозного коліту. Тому у разі виникнення діареї під час або після лікування рифампіцином необхідно виключити ці діагнози, у тому числі псевдомембранозний коліт. За відсутності необхідного лікування може розвинутись токсичний мегаколон, перитоніт, шок.

Тривале застосування антибактеріальних препаратів може призводити до надмірного зростання нечутливих мікроорганізмів, грибків та розвитку суперінфекції, що потребує вжиття відповідних заходів.

Під час лікування рифампіцином жінкам репродуктивного віку слід застосовувати надійні методи контрацепції, оскільки прийом рифампіцину знижує надійність гормональних контрацептивів (рекомендується додатково застосовувати негормональні засоби контрацепції).

При гонореї рифампіцин, на відміну пеніциліну, не маскує сифіліс при змішаної інфекції, сироваткові тести на сифіліс залишаються позитивними.

Рифампіцин має властивості індуктора ферментів (у тому числі синтетази дельта-амінолевулінової кислоти), що може призвести до посилення метаболізму ендогенних субстратів, у тому числі гормонів надниркових залоз, гормонів щитовидної залози, вітаміну D. Були окремі повідомлення про зв'язок загострень порфіріам з терапією.

У деяких випадках відбувалося зниження рівня циркулюючих метаболітів вітаміну D, що супроводжувалося зниженням кальцію та фосфатів, а також підвищенням рівня паратиреоїдного гормону у сироватці крові.

Під час лікування рифампіцином шкіра, мокротиння, піт, кал, слізна рідина, сеча набувають оранжево-червоного кольору. Можливе стійке фарбування м'яких контактних лінз.

Під час лікування не слід застосовувати:

• пробу з навантаженням бромсульфалеїном, оскільки рифампіцин конкурентно порушує його виведення;
• мікробіологічні методи визначення концентрації фолієвої кислоти та вітаміну В12 у сироватці крові;
• імунологічні методи, KIMS-метод під час проведення скринінг-тестів на опіати.

Препарат містить допоміжну речовину лактози моногідрат, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не можна застосовувати цей препарат.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Застосування у період вагітності можливе у виняткових випадках за життєвими показаннями, якщо очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода. Прийом рифампіцину в останні тижні вагітності підвищує ризик розвитку кровотеч у новонароджених та матерів у післяпологовому періоді.

Рифампіцин проникає у грудне молоко. При необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортом чи іншими механізмами

Під час лікування рифампіцином слід утримуватись від керування автотранспортом або іншими механізмами, враховуючи, що під час лікування можуть спостерігатися порушення координації руху, зниження концентрації уваги, порушення зору.

Рифампіцин застосовувати внутрішньо за 30 хвилин до або через 2 години після їди, запиваючи достатньою кількістю води.

Туберкульоз:

• дорослим призначати у дозі 8-12 мг/кг маси тіла на добу. Пацієнтам з масою тіла менше 50 кг – 450 мг/добу, 50 кг та більше – 600 мг/добу;
• дітям з 6 до 12 років - 10-20 мг/кг маси тіла на добу; максимальна добова доза не повинна перевищувати 600 мг.

Тривалість протитуберкульозної терапії індивідуальна, обумовлена терапевтичним ефектом і може становити один рік і більше. Щоб уникнути розвитку стійкості мікобактерій до рифампіцину, препарат слід призначати, як правило, разом з іншими протитуберкульозними препаратами І та ІІ ряду у їх звичайних дозах.

Інфекційно-запальні захворювання нетуберкульозної природи, спричинені чутливими до препарату збудниками - бруцельоз, легіонельоз, важкі форми стафілококової інфекції (разом з іншим відповідним антибіотиком для запобігання появі резистентних штамів):дорослим призначати 900-1200 мг на добу на 2-3 прийоми, максимальна добова доза - 1200 мг. Після зникнення симптомів захворювання препарат слід приймати протягом 2-3 днів.

Проказа: препарат (у комплексі з імуностимулюючими засобами) призначати внутрішньо по 600 мг на добу в 1-2 прийоми протягом 3-6 місяців (можливі повторні курси з інтервалом на 1 місяць). За іншою схемою (на фоні комбінованої протилепрозної терапії) препарат призначати у добовій дозі 450 мг, розділеній на 3 прийоми протягом 2-3 тижнів з інтервалом

2-3 місяці протягом 1-2 років.

НосінняN. meningitidis: Рифампіцин призначати протягом 4 діб. Добова дозадорослим - 600 мг, дітям – 10-12 мг/кг маси тіла.

Порушення функції печінки: добова доза не повинна перевищувати 8 мг/кг для пацієнтів із порушеннями функції печінки.

Застосування пацієнтам похилого віку: у пацієнтів похилого віку ниркова екскреція рифампіцину зменшується пропорційно зменшенню фізіологічної функції нирок, у зв'язку з чим компенсаторно збільшується печінкова екскреція препарату. Слід бути обережними при призначенні рифампіцину пацієнтам цього віку, особливо якщо є ознаки порушення функції печінки.

Діти.

Препарат у цій лікарській формі дітям до 6 років не застосовувати.

Симптоми:нудота, блювання, біль у животі, головний біль, підвищена стомлюваність, сонливість, алергічні реакції, підвищення температури тіла, задишка, лихоманка, лейкопенія, тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, ниркова недостатність, шкірні реакції, свербіж, які можуть виникнути протягом короткий час після прийому препарату.

Можливі транзиторне підвищення рівня білірубіну, печінкових трансаміназ, збільшення печінки, жовтяниця, непритомність при серйозних порушеннях функції печінки. Характерний червоний відтінок шкіри, сечі, поту, слини, сліз та калу, інтенсивність якого пропорційна кількості прийнятого препарату.

Були повідомлення про набряки обличчя або періорбітальні зони, зазвичай у дітей.

Артеріальна гіпотензія, синусова тахікардія, шлуночкова аритмія, судоми та зупинка серця були зареєстровані у деяких летальних випадках.

Лікування:відміна препарату, промивання шлунка протягом перших 2-3 годин, застосування активованого вугілля, симптоматична терапія. У тяжких випадках – форсований діурез, можливо – гемодіаліз, інтенсивна підтримуюча терапія та моніторинг гематологічної, ниркової, печінкової функцій до стабілізації стану пацієнта. Специфічного антидоту немає.

Травний тракт. Нудота, блювання, анорексія, діарея, печія, диспепсія, відчуття дискомфорту, спазми/біль у животі, метеоризм, езофагіт, псевдомембранозний ентероколіт, ерозивний гастрит, зниження апетиту; при тривалому застосуванні може розвинутись дисбактеріоз.

Гепатобилиарная система. Транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ, лужної фосфатази, рівня білірубіну в плазмі крові, жовтяниця з ознаками гепатоцелюлярного пошкодження, гепатит, потенційно летальні тяжкі прояви гепатотоксичності (наприклад при шокоподібному синдромі), зазвичай у пацієнтів з порушеннями функції печінки або у пацієнтів одночасно приймали інші гепатотоксичні препарати. Рекомендується базове та подальше періодичне тестування функції печінки для всіх пацієнтів, яким проводять довгострокову терапію рифампіцином.

Система кровотворення. Транзиторні лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія з/без пурпури (частіше при інтермітуючій терапії високими дозами або після відновлення перерваної терапії, при комбінованому застосуванні з етамбутолом), еозинофілія, зниження гемоглобіноциту, гемолітична анемія, анемія, гемолітична анемія, геморагії. При перших проявах пурпури терапію рифампіцином слід припинити, оскільки були повідомлення про церебральні крововиливи (в т. ч. крововиливу в мозок) та летальні наслідки при продовженні або поновленні терапії рифампіцином після розвитку пурпури.

Нервова система. Головний біль, запаморочення, парестезії, слабкість, астенія, сплутаність свідомості, сонливість, підвищена стомлюваність, атаксія, зміни в поведінці, зниження концентрації уваги, порушення координації рухів, дезорієнтація, міопатії, м'язова слабкість, біль у кінцівках, генералізоване оніміння.

Психічні розлади. Псигоспи.

Імунна система. При порушенні схеми прийому препарату або при відновленні лікування після тимчасової перерви, при схемі лікування, що інтермітує, можливий грипоподібний синдром (петехії, міалгії, артралгії, епізоди лихоманки, ознобу, нудоти, блювання, відчуття нездужання). Повідомлялося про розвиток диспное, бронхоспазму, реакцій анафіласії, у тому числі анафілактичного шоку, інших реакцій гіперчутливості, в т. ч. сверблячки, кропив'янки, набряку Квінке, гіперемії шкіри, висипу (в т. ч. екзантеми), пемфігоїдної реакції , мультиформної еритеми, синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, васкуліту (в т. ч. лейкоцитокластичного), стоматиту, глоситу, кон'юнктивіту.

Сечовидільна система. Порушення функції нирок (транзиторне підвищення рівня азоту сечовини в крові, гіперурикемія). Гемоглобінурія, гематурія, інтерстиціальний нефрит, гломерулонефрит, гострий тубулярний некроз, ниркова недостатність, у тому числі гостра ниркова недостатність. Ці реакції можуть бути проявом реакцій гіперчутливості, які зазвичай виникають при нерегулярному прийомі препарату або при відновленні лікування після перерви, при інтермітуючій схемі лікування і зазвичай мають оборотний характер при припиненні терапії рифампіцином та проведенні відповідного лікування.

Інші. Зниження артеріального тиску (пов'язане з реакціями гіперчутливості), виникнення припливів, набряки обличчя та кінцівок, надниркова недостатність у пацієнтів з порушенням функції надниркових залоз, порушення менструального циклу (проривні кровотечі, кров'янисті виділення, аменорея, подовження менструального красу), забарвлення шкіри, сечі, калу, слини, мокротиння, поту, слизу, індукція порфірії, загострення подагри, сльозотеча, герпес, свистяче дихання.

2 роки.

В оригінальній упаковці за температури не вище 25ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 капсул у блістері, по 2 блістери в пачці; по 90 капсул у контейнері, по 1 контейнеру у пачці; по 1000 капсул у контейнері.

За рецептом.

Публічне акціонерне товариство „Науково-виробничий центр „Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод”.

Українa, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.