Facebook Pixel Code

Велаксин капсули по 150 мг №28 (2 блістери х 14 капсул)

Рецепт
Доставка у
Товару немає в населеному пункті: Княжичі
Є питання? Запитай у Фарміка!
Є питання? Запитай у Фарміка!
Чат-бот viber та telegram
Відгуки покупців
Характеристики

Інструкція для Велаксин капсули по 150 мг №28 (2 блістери х 14 капсул)

діюча речовина: венлафаксин;

1 капсула містить 37,5 мг або 75 мг, або 150 мг венлафаксину (що відповідає 42,42 мг або 84,84 мг, або 169,68 мг венлафаксину гідрохлориду);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію хлорид, кремнію діоксид колоїдний безводний, етилцелюлоза, тальк, диметикон, калію хлорид, коповідон, ксантанова камедь, заліза оксид жовтий (Е 172);

склад желатинової капсули (37,5 мг): еритрозин (Е 127), індигокармін (Е 132), титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), желатин;

склад желатинової капсули (75 мг та 150 мг): заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), желатин.

Лікарська форма. Капсули пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості:

капсули по 37,5 мг – тверді желатинові капсули, розміром-3, самозакриті, зі світло-помаранчевою кришечкою та безбарвним, прозорим корпусом; на капсулі відсутнє маркування; поверхня капсули не пошкоджена; суміш охристо-жовтих і білих пелет; без запаху або майже без запаху;

капсули по 75 мг – тверді желатинові капсули, розміром-2, самозакриті, з помаранчево-коричневою кришечкою та безбарвним, прозорим корпусом; на капсулі відсутнє маркування; поверхня капсули не пошкоджена; суміш охристо-жовтих і білих пелет; без запаху або майже без запаху;

капсули по 150 мг – тверді желатинові капсули, розміром-0EL, самозакриті, з помаранчево-коричневою кришечкою та безбарвним, прозорим корпусом; маркування на капсулі відсутнє; поверхня капсули не пошкоджена; суміш охристо-жовтих і білих пелет; без запаху або майже без запаху.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Інші антидепресанти. Код АТX N06A X16.

Фармакодинаміка

Механізм антидепресивної дії венлафаксину у людини пов’язаний із потенціюванням активності нейромедіаторів у центральній нервовій системі (ЦНС). Доклінічні дослідження показали, що венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є інгібіторами зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСН). Венлафаксин також слабко пригнічує захоплення дофаміну.

Венлафаксин та його активний метаболіт знижують β-адренергічні реакції як після одноразового, так і після тривалого застосування. Венлафаксин та ОДВ дуже схожі за загальним впливом на зворотне захоплення нейромедіаторів та зв’язування з рецепторами.

In vitro на моделях мозку щурів продемонстровано, що венлафаксин практично не має спорідненості з мускариновими, холінергічними, H1‑гістамінергічними або α1‑адренергічними рецепторами. Фармакологічна дія на ці рецептори може бути пов’язана з різними побічними реакціями, такими як антихолінергічні, седативні та серцево-судинні, які спостерігалися також при застосуванні інших антидепресантів.

Венлафаксин не пригнічує активність моноаміноксидази (МАО).

У дослідженнях in vitro венлафаксин не проявляв вираженої спорідненості з опіатними або бензодіазепіновими рецепторами.

Клінічна ефективність та безпека

Великі депресивні епізоди. Ефективність венлафаксину з негайним вивільненням у терапії великих депресивних епізодів була продемонстрована у п’яти рандомізованих подвійно сліпих плацебо-контрольованих короткострокових дослідженнях тривалістю від 4 до 6 тижнів при застосуванні доз до 375 мг на добу. Ефективність венлафаксину пролонгованої дії у лікуванні великих депресивних епізодів була встановлена у двох плацебо-контрольованих короткострокових дослідженнях, які тривали від 8 до 12 тижнів, при застосуванні доз від 75 до 225 мг/добу.

В одному тривалому дослідженні дорослих амбулаторних пацієнтів із терапевтичною відповіддю на венлафаксин пролонгованої дії (75, 150 або 225 мг) протягом 8-тижневого відкритого періоду було рандомізовано у групи для продовження застосування венлафаксину у тій самій дозі або плацебо з періодом спостереження за можливим розвитком рецидиву до 26 тижнів.

У другому більш тривалому плацебо-контрольованому подвійно сліпому дослідженні ефективність венлафаксину для профілактики рецидивів депресивних епізодів протягом 12 місяців була встановлена у дорослих амбулаторних пацієнтів із рецидивом великих депресивних епізодів, які продемонстрували відповідь на лікування венлафаксином (100–200 мг/добу у 2 прийоми) під час попереднього епізоду депресії.

Генералізований тривожний розлад. Ефективність венлафаксину у формі капсул пролонгованого дії для лікування генералізованого тривожного розладу (ГТР) була встановлена у двох плацебо-контрольованих дослідженнях із фіксованою дозою (75–225 мг/добу) тривалістю 8 тижнів, у одному плацебо-контрольованому дослідженні з фіксованою дозою (75–225 мг/добу) тривалістю 6 місяців, а також у одному плацебо-контрольованому дослідженні з варіабельною дозою (37,5, 75 та 150 мг/добу) тривалістю 6 місяців у дорослих амбулаторних пацієнтів.

Незважаючи на наявність доказів щодо переваги дози 37,5 мг/добу порівняно з плацебо, зазначена доза не була настільки послідовно ефективною, як більш високі дози.

Соціальний тривожний розлад. Ефективність венлафаксину у формі капсул пролонгованої дії для лікування соціального тривожного розладу була встановлена у чотирьох подвійно сліпих багатоцентрових плацебо-контрольованих дослідженнях з варіабельною дозою, які проводилися у паралельних групах протягом 12 тижнів, а також в одному подвійно сліпому плацебо-контрольованому дослідженні з фіксованою/варіабельною дозою, яке проводилося у паралельних групах протягом 6 місяців у дорослих амбулаторних пацієнтів. Пацієнти приймали дози в діапазоні від 75 до 225 мг/добу. Не було виявлено доказів більшої ефективності у групі застосування дози 150–225 мг/добу порівняно з групою застосування дози 75 мг/добу протягом 6 місяців дослідження.

Панічний розлад. Ефективність венлафаксину у формі капсул пролонгованої дії для лікування панічних розладів була встановлена у двох подвійно сліпих багатоцентрових плацебо-контрольованих дослідженнях тривалістю 12 тижнів у дорослих амбулаторних пацієнтів із панічними розладами, з агорафобією або без. Початкова доза при лікуванні панічних розладів у дослідженнях становила 37,5 мг/добу протягом 7 днів. Потім пацієнти отримували фіксовані дози 75 або 150 мг/добу в одному дослідженні та 75 або 225 мг/добу в іншому дослідженні.

Ефективність була також встановлена в одному довгостроковому подвійно сліпому плацебо-контрольованому дослідженні довгострокової безпеки, ефективності та профілактики рецидивів, яке проводилося у паралельних групах у дорослих амбулаторних пацієнтів із відповіддю на лікування у відкритій фазі. Пацієнти продовжували застосування такої ж дози венлафаксину пролонгованої дії, яку отримували в кінці відкритої фази (75, 150 або 225 мг).

Кардіоелектрофізіологія. У спеціальному дослідженні QTc у здорових добровольців венлафаксин у надтерапевтичній дозі 450 мг/добу (225 мг 2 рази на добу) не спричиняв клінічно значущого подовження інтервалу QT. Однак у післяреєстраційний період повідомлялося про випадки подовження QTc/TdP (піруетна тахікардія) та шлуночкової аритмії, особливо у разі передозування або за наявності у пацієнта інших факторів ризику подовження QTc/TdP (див. розділи «Особливості застосування», «Передозування» та «Побічні реакції»).

Фармакокінетика

Венлафаксин екстенсивно метаболізується з утворенням свого основного активного метаболіту ОДВ. Середні значення періоду напіввиведення з плазми крові ± стандартне відхилення (СВ) для венлафаксину та ОДВ становлять 5 ± 2 години та 11 ± 2 години відповідно. Рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів перорального багаторазового застосування. Венлафаксин та ОДВ демонструють лінійну кінетику в рамках діапазону доз від 75 до 450 мг/добу.

Абсорбція

Щонайменше 92 % венлафаксину всмоктується після застосування одноразової пероральної дози венлафаксину з негайним вивільненням. Абсолютна біодоступність становить від 40 до 45 % за рахунок пресистемного метаболізму. Після введення венлафаксину з негайним вивільненням максимальна концентрація венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягається через 2 і 3 години відповідно. Після прийому капсул венлафаксину пролонгованої дії пікові концентрації венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягаються протягом 5,5 години і 9 годин відповідно. Капсули пролонгованої дії забезпечують повільніше всмоктування венлафаксину, але таку ж саму біодоступність, як і таблетки з негайним вивільненням. Вживання їжі не впливає на біодоступність венлафаксину та ОДВ.

Розподіл

Ступінь зв’язування венлафаксину і ОДВ з білками плазми крові людини мінімальний при терапевтичних концентраціях (27 і 30 % відповідно). Об’єм розподілу венлафаксину в рівноважному стані після внутрішньовенного введення становить 4,4 ± 1,6 л/кг.

Біотрансформація

Венлафаксин підлягає інтенсивному печінковому метаболізму. Результати досліджень in vitro та in vivo показують, що венлафаксин біотрансформується за участю ферменту CYP2D6 з утворенням свого основного активного метаболіту ОДВ, а також метаболізується за участю ферменту CYP3A4 з утворенням другорядного, менш активного метаболіту N‑десметилвенлафаксину. Крім того, доведено, що венлафаксин є слабким інгібітором ферменту CYP2D6, проте він не пригнічує ізоферменти CYP1A2, CYP2C9 та CYP3A4.

Виведення

Венлафаксин та його метаболіти в основному виводяться нирками. Приблизно 87 % від дози венлафаксину виводиться із сечею протягом 48 годин: у вигляді венлафаксину в незміненому вигляді (5 %), некон’югованого ОДВ (29 %), кон’югованого ОДВ (26 %) або інших другорядних неактивних метаболітів (27 %). Середні значення ± СВ кліренсу венлафаксину та ОДВ у рівноважному стані в плазмі крові становлять 1,3 ± 0,6 л/год/кг та 0,4 ± 0,2 л/год/кг відповідно.

Особливі популяції

Вік та стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Швидкі/повільні метаболізатори ізоферменту CYP2D6. Концентрація венлафаксину в плазмі крові у повільних метаболізаторів CYP2D6 вища, ніж у швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину та ОДВ у повільних і швидких метаболізаторів подібна, немає потреби у різних режимах дозування венлафаксину для цих двох груп пацієнтів.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Періоди напіввиведення венлафаксину і ОДВ були подовжені у пацієнтів із незначними порушеннями функції печінки (клас А за шкалою Чайлда — П’ю) і в пацієнтів із помірними порушеннями функції печінки (клас В за шкалою Чайлда — П’ю) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Кліренс венлафаксину та ОДВ при пероральному застосуванні був знижений, при цьому відзначався великий ступінь варіабельності цих показників у пацієнтів. Дані про пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю обмежені (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти з порушеннями функції нирок. У пацієнтів, які потребують діалізу, період напіввиведення збільшувався до 180 %, а кліренс знижувався до 57 % порівняно зі здоровими добровольцями, тоді як напіввиведення ОДВ збільшувалося до 142 %, а кліренс знижувався до 56 %. Пацієнтам із порушеннями функції нирок тяжкого ступеня та тим, які потребують гемодіалізу, потрібне коригування дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Клінічні характеристики.

- Лікування великих депресивних епізодів.

- Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

- Лікування генералізованих тривожних розладів.

- Лікування соціального тривожного розладу (соціальна фобія).

- Лікування панічного розладу, з агорафобією або без.

Підвищена чутливість до венлафаксину або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Одночасне застосування з незворотними інгібіторами моноамінооксидази (інгібітори МАО) протипоказано через ризик виникнення серотонінового синдрому, що супроводжується такими симптомами, як збудження, тремор та гіпертермія. Лікування венлафаксином не можна починати протягом принаймні 14 днів після припинення лікування незворотними інгібіторами МАО. Лікування венлафаксином необхідно припинити щонайменше за 7 днів до початку терапії незворотними інгібіторами МАО (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Особливості застосування»).

Інгібітори моноаміноксидази (МАО)

Незворотні неселективні інгібітори МАО

Венлафаксин не слід застосовувати у комбінації з незворотними неселективними інгібіторами МАО. Не слід починати застосування венлафаксину протягом принаймні 14 днів після припинення лікування незворотними неселективними інгібіторами МАО. Необхідно припинити застосування венлафаксину принаймні за 7 днів до початку лікування з незворотними неселективними інгібіторами МАО (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Зворотний селективний інгібітор МАО-А (моклобемід)

Через ризик розвитку серотонінового синдрому не рекомендується комбіноване застосування венлафаксину із зворотними селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід. Після завершення лікування зворотним інгібітором МАО період відміни препарату перед початком терапії венлафаксином може бути коротшим (менше ніж 14 днів). Рекомендується припинити застосування венлафаксину принаймні за 7 днів до початку лікування зворотним інгібітором МАО (див. розділ «Особливості застосування»).

Зворотний неселективний інгібітор МАО (лінезолід)

Антибіотик лінезолід є слабким зворотним неселективним інгібітором МАО, і його не слід призначати пацієнтам, які приймали венлафаксин (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомляли про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, які нещодавно припинили лікування інгібіторами МАО та розпочали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО.

Ці реакції включали тремор, міоклонію, посилене потовиділення, нудоту, блювання, гіперемію, запаморочення і гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому, судоми та летальний наслідок.

Серотоніновий синдром

При лікуванні венлафаксином, як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, може розвинутися серотоніновий синдром — потенційно небезпечний для життя стан. Ризик його виникнення підвищується при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, які можуть впливати на серотонінергічну систему нейромедіаторів (включаючи триптани, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСН), трициклічні антидепресанти, амфетаміни, літій, сибутрамін, звіробій [Hypericum perforatum], опіоїди [наприклад, бупренорфін або комбінація бупренорфін/налоксон, фентаніл та його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон і пентазоцин]), із лікарськими засобами, що порушують метаболізм серотоніну (такими як інгібітори МАО, наприклад метиленовий синій), із попередниками серотоніну (наприклад, добавками триптофану), з антипсихотиками або іншими антагоністами дофаміну (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Якщо одночасне лікування венлафаксином і СІЗЗС, ІЗЗСН або агоністом серотонінових рецепторів (триптаном) клінічно обґрунтовано, слід ретельно контролювати стан пацієнта, особливо на початку лікування та при підвищенні дози.

Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як добавки триптофану) не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, що впливають на нервову систему

Ризик сумісного застосування венлафаксину та інших препаратів, що впливають на центральну нервову систему (ЦНС), систематично не оцінювався. Отже, рекомендується дотримуватися обережності при прийомі венлафаксину в комбінації з іншими активними речовинами, що впливають на ЦНС.

Етанол

Слід рекомендувати пацієнтам не вживати алкоголь з огляду на його вплив на ЦНС та потенційну можливість клінічного погіршення психічного стану, а також на ризик розвитку несприятливих наслідків взаємодії з венлафаксином, включаючи пригнічення ЦНС.

Лікарські засоби, що подовжують інтервал QT

Ризик пролонгації QTc та/або розвитку шлуночкових аритмій (наприклад, піруетна тахікардія [TdP]) підвищується при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що подовжують інтервал QTc. Сумісного застосування таких лікарських засобів слід уникати (див. розділ «Особливості застосування»).

До цих класів належать:

• антиаритмічні препарати класу Iа та III (наприклад, хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід)

• деякі антипсихотичні препарати (наприклад, тіоридазин);

• деякі макроліди (наприклад, еритроміцин);

• деякі антигістамінні препарати;

• деякі хінолонові антибіотики (наприклад, моксифлоксацин).

Наведений вище перелік не є вичерпним. Слід уникати застосування інших лікарських препаратів, які значно подовжують інтервал QT.

Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин

Кетоконазол (інгібітор CYP3A4)

Дослідження кетоконазолу у швидких (ШМ) і повільних метаболізаторів (ПМ) CYP2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70 % і 21 % у ПМ і ШМ CYP2D6 відповідно) та ОДВ (33 % і 23 % у ПМ і ШМ CYP2D6 відповідно) після застосування кетоконазолу. При сумісному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (наприклад атазанавір, кларитроміцин, індинавір, ітраконазол, вориконазол, посаконазол, кетоконазол, нелфінавір, ритонавір, саквінавір, телітроміцин) і венлафаксину можуть підвищуватися рівні венлафаксину та ОДВ. Тому слід бути обережними при сумісному застосуванні інгібітора CYP3A4 і венлафаксину.

Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби

Літій

У разі одночасного застосування венлафаксину і літію може розвинутися серотоніновий синдром (див. підрозділ «Серотоніновий синдром» вище).

Діазепам

Венлафаксин не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту — десметилдіазепаму. Діазепам не впливає на фармакокінетику венлафаксину або ОДВ. Невідомо, чи існує фармакокінетична та/або фармакодинамічна взаємодія з іншими бензодіазепінами.

Іміпрамін

Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення AUC 2-ОН-дезіпраміну у 2,5–4,5 раза при застосуванні венлафаксину в дозі 75–150 мг 1 раз на добу. Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину та OДВ. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.

Галоперидол

У ході дослідження фармакокінетики галоперидолу при його одночасному застосуванні з венлафаксином спостерігалося зниження ниркового кліренсу галоперидолу на 42 %, збільшення AUC на 70 % та збільшення його максимальної концентрації у плазмі крові (Cmax) на 88 %, але період напіввиведення галоперидолу не змінювався. Це слід враховувати у разі призначення комбінації галоперидолу і венлафаксину. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Рисперидон

Венлафаксин збільшує AUC рисперидону на 50 %, але істотно не змінює фармакокінетику активної фракції антипсихотика (рисперидону та 9-гідроксирисперидону). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Метопролол

Одночасне застосування венлафаксину і метопрололу здоровим добровольцям у ході дослідження фармакокінетики обох препаратів призводило до підвищення плазмової концентрації метопрололу приблизно на 30–40 %, не змінюючи при цьому плазмову концентрацію його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічна значущість цього явища у пацієнтів з артеріальною гіпертензією невідома. Метопролол не змінює фармакокінетику венлафаксину та його активного метаболіту OДВ. Слід бути обережними при сумісному застосуванні венлафаксину та метопрололу.

Індинавір

У дослідженні фармакокінетичної взаємодії з індинавіром спостерігалося зниження AUC індинавіру на 28 % та зниження його Cmax на 36 %. Разом з тим індинавір не впливав на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Клінічна значущість цієї взаємодії не встановлена.

Лікарські засоби, які метаболізуються під впливом ізоферментів цитохрому Р450

Дослідження in vivo показали, що венлафаксин є відносно слабким інгібітором CYP2D6. Венлафаксин не інгібує CYP3A4 (при одночасному застосуванні з алпразоламом і карбамазепіном), CYP1A2 (із кофеїном), CYP2C9 (із толбутамідом) або CYP2C19 (із діазепамом) in vivo.

Пероральні контрацептиви

У період післяреєстраційного застосування повідомляли про випадки непередбаченої вагітності у пацієнток, які приймали пероральні контрацептиви під час лікування венлафаксином. Немає чітких доказів, що такі випадки вагітності були наслідком взаємодії препарату з венлафаксином. Досліджень взаємодії з гормональними контрацептивами не проводили.

Пацієнтам слід рекомендувати не вживати алкоголь з огляду на його вплив на ЦНС та потенційну можливість клінічного погіршення психічного стану, а також на ризик розвитку несприятливих наслідків взаємодії з венлафаксином, включаючи пригнічення ЦНС (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Про передозування венлафаксину, включно з випадками, що мали летальний наслідок, повідомлялося переважно у разі його поєднання з алкоголем та/або іншими лікарськими засобами (див. розділ «Передозування»).

Венлафаксин слід призначати у найменшій дозі при належному контролі за станом пацієнта з метою зниження ризику передозування (див. розділ «Передозування»).

Суїцид / суїцидальні думки або клінічне погіршення

Депресія пов’язана з підвищеним ризиком суїцидальних думок, заподіяння собі шкоди, самогубства (суїцидальні дії). Цей ризик зберігається до настання істотної ремісії. Оскільки можлива відсутність поліпшення стану у перші декілька тижнів або протягом тривалішого періоду часу після початку лікування, пацієнти потребують пильного нагляду до покращення їх стану. Загальний досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду може підвищуватися на ранніх етапах одужання.

Інші психічні розлади, при яких призначають венлафаксин, можуть також характеризуватися підвищеним ризиком суїцидальних проявів. Крім того, ці стани можуть супроводжувати великий депресивний розлад, тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід дотримуватися таких самих заходів безпеки, як і при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом.

Пацієнти із суїцидальними проявами в анамнезі або пацієнти з вираженим ступенем суїцидального мислення ще до початку лікування мають підвищений ризик виникнення суїцидальних думок або спроб самогубства і під час лікування повинні перебувати під пильним медичним наглядом. Метааналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень застосування антидепресантів у дорослих пацієнтів із порушеннями психіки показав підвищений ризик суїцидальної поведінки при застосуванні антидепресантів порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років.

Під час лікування венлафаксином, особливо на ранній стадії лікування, а також після зміни дози, необхідний пильний нагляд за пацієнтами, насамперед за пацієнтами групи ризику. Пацієнтів та осіб, які їх доглядають, потрібно попередити про необхідність контролю за погіршенням клінічного стану, появою суїцидальної поведінки або думок та незвичними змінами у поведінці, а також про те, що при появі подібних симптомів слід негайно звернутися до лікаря.

Діти

Венлафаксин не слід застосовувати при лікуванні дітей і підлітків віком до 18 років. Суїцидальна поведінка (суїцидальні думки або спроби суїциду) і ворожість (переважно агресія, опозиційна поведінка та злість) частіше спостерігалися у клінічних дослідженнях серед дітей та підлітків, які одержували лікування антидепресантами, порівняно з тими, хто одержував плацебо. Якщо у зв’язку з клінічною необхідністю все одно приймається рішення про проведення лікування, пацієнти повинні проходити ретельний контроль щодо розвитку суїцидальних симптомів. Окрім того, бракує даних довгострокових досліджень щодо безпеки застосування венлафаксину для дітей та підлітків щодо росту, дозрівання та когнітивного і поведінкового розвитку.

Серотоніновий синдром

Як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, при лікуванні венлафаксином може розвинутися серотоніновий синдром — потенційно небезпечний для життя стан. Ризик його виникнення підвищується при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, які можуть впливати на серотонінергічну нейромедіаторну систему (в тому числі триптани, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСН), трициклічні антидепресанти, амфетаміни, літій, сибутрамін, звіробій [Hypericum perforatum], опіоїди [наприклад, бупренорфін, комбінація бупренорфін/налоксон, фентаніл та його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон і пентазоцин]), із лікарськими засобами, що порушують метаболізм серотоніну (такими як інгібітори МАО, наприклад метиленовий синій), із попередниками серотоніну (наприклад, добавки триптофану), з антипсихотиками або іншими антагоністами дофаміну (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодiя з iншими лiкарськими засобами та інші види взаємодій»).

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад, збудження, галюцинації, кома), розлади вегетативної нервової системи (наприклад тахікардія, нестабільний артеріальний тиск, гіпертермія), нервово-м’язові порушення (наприклад гіперрефлексія, порушення координації) та/або шлунково-кишкові розлади (наприклад нудота, блювання, діарея). Тяжка форма серотонінового синдрому за клінічними проявами може нагадувати злоякісний нейролептичний синдром, що супроводжується гіпертермією, м’язовою ригідністю, вегетативною лабільністю з можливими швидкими коливаннями життєво важливих функцій і змінами психічного стану. Якщо супутнє лікування венлафаксином і іншими лікарськими засобами, які можуть вплинути на серотонінергічну та/або дофамінергічну нейромедіаторні системи, клінічно обґрунтовано, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами, особливо на початку лікування і під час збільшення дози. Якщо є підозра на серотоніновий синдром, слід розглянути можливість зниження дози або припинення терапії залежно від тяжкості симптомів.

Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як добавки триптофану) не рекомендується.

Вузькокутова глаукома

При застосуванні венлафаксину може виникнути мідріаз. Рекомендується проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском або з підвищеним ризиком розвитку гострої вузькокутової глаукоми (закритокутової глаукоми).

Артеріальний тиск

При застосуванні венлафаксину часто фіксували дозозалежне підвищення артеріального тиску. У деяких випадках під час застосування в післяреєстраційний період спостерігалося значне підвищення артеріального тиску, що потребувало невідкладного лікування. Перед початком застосування венлафаксину потрібно виміряти артеріальний тиск, а у разі наявності артеріальної гіпертензії — забезпечити її ретельний контроль. Артеріальний тиск слід періодично перевіряти після початку лікування та при підвищенні дози. Слід з обережністю призначати венлафаксин пацієнтам, перебіг основних захворювань яких може погіршитися внаслідок підвищення артеріального тиску, наприклад пацієнтам із порушеннями функції серця.

Частота серцевих скорочень

Можливе підвищення частоти серцевих скорочень, особливо при застосуванні високих доз венлафаксину. Слід проявляти обережність при застосуванні венлафаксину пацієнтам, стан яких може погіршитися внаслідок збільшення частоти серцевих скорочень.

Хвороба серця та ризик розвитку аритмії

Застосування венлафаксину пацієнтам із недавно перенесеним інфарктом міокарда або з нестабільною хворобою серця в анамнезі не вивчали. Тому таким пацієнтам венлафаксин слід застосовувати з обережністю.

Під час післяреєстраційного застосування надходили повідомлення про випадки подовження інтервалу QTс, розвитку torsade de pointes (TdP), шлуночкової тахікардії та виникнення серцевої аритмії з летальним наслідком на тлі прийому венлафаксину, особливо при його передозуванні або при наявності у пацієнта інших факторів ризику подовження інтервалу QTс/TdP. Необхідно оцінити співвідношення ризику і користі до призначення венлафаксину пацієнтам із високим ризиком розвитку серйозної серцевої аритмії або подовження інтервалу QTс (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Судоми

Під час терапії венлафаксином можуть виникати судоми. Як і у разі застосування інших антидепресантів, лікування венлафаксином пацієнтів із наявністю судом в анамнезі слід розпочинати з обережністю, і ці пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом. При розвитку судом лікування препаратом слід припинити.

Гіпонатріємія

При застосуванні венлафаксину може розвинутися гіпонатріємія та/або синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ). Найчастіше повідомляли про виникнення цих явищ у зневоднених або у виснажених пацієнтів. Пацієнти літнього віку, пацієнти, які приймають сечогінні засоби, та пацієнти з наявною гіповолемією з інших причин мають більший ризик розвитку цих явищ.

Аномальна кровотеча

Лікарські засоби, що пригнічують зворотне захоплення серотоніну, можуть призводити до зниження функції тромбоцитів. Випадки кровотечі, пов’язані із застосуванням СІЗЗС та ІЗЗСН, варіювали від екхімозів, гематом, епістаксису та петехії до шлунково-кишкових і небезпечних для життя крововиливів. СІЗЗС/ІЗЗСН, в тому числі венлафаксин, можуть збільшити ризик післяпологових кровотеч (див. розділи «Застосування у період вагітності або годування груддю» та «Побічні реакції»). У пацієнтів, які приймають венлафаксин, може підвищуватися ризик кровотеч. Як і інші ІЗЗСН, венлафаксин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, схильним до кровотеч, включаючи пацієнтів, які приймають антикоагулянти та інгібітори тромбоцитів.

Рівень холестерину в сироватці крові

Під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень тривалістю не менше 3 місяців клінічно значуще підвищення рівня холестерину в сироватці крові було зареєстровано у 5,3 % пацієнтів, які отримували лікування венлафаксином, та у 0,0 % пацієнтів, які отримували плацебо. При тривалому лікуванні слід вимірювати рівень холестерину в сироватці крові.

Одночасне застосування з препаратами для зниження маси тіла

Ефективність та безпеку застосування венлафаксину у комбінації з препаратами для зниження маси тіла, зокрема з фентерміном, не визначали. Будь-яке супутнє призначення венлафаксину з препаратами, що знижують масу тіла, не рекомендується. Призначення монотерапії венлафаксином або його поєднання з іншими препаратами для зниження маси тіла не показано.

Манія / гіпоманія

У незначної частини пацієнтів із розладами настрою, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися манія або гіпоманія. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з біполярним розладом в анамнезі або у сімейному анамнезі.

Агресія

У пацієнтів, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися агресія. Про це повідомлялося на початку лікування, після зміни дози і при припиненні лікування. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з агресією в анамнезі.

Припинення лікування

Відомо, що при припиненні прийому антидепресантів виникають ефекти відміни, які іноді можуть бути тривалими та серйозними. Суїцид / суїцидальні думки та агресія спостерігалися у пацієнтів під час зміни режиму дозування венлафаксину, зокрема у період припинення лікування. Тому слід ретельно спостерігати за пацієнтами під час зниження дози або припинення лікування (див. вище підрозділи «Суїцид / суїцидальні думки або клінічне погіршення» та «Агресія»). Симптоми відміни після припинення застосування препарату виникають часто, особливо при раптовій відміні (див. розділ «Побічні реакції»). Під час клінічних досліджень побічні реакції після припинення лікування (під час та після поступового зниження дози) спостерігалися приблизно у 31 % пацієнтів, які отримували венлафаксин, та у 17 % пацієнтів, які отримували плацебо.

Ризик виникнення синдрому відміни може залежати від декількох факторів, включаючи тривалість та дозування під час лікування, а також швидкість зниження дози. Найчастіше повідомляли про такі реакції: запаморочення, порушення чутливості (зокрема парестезії), порушення сну (в тому числі безсоння та яскраві сновидіння), ажитацію або тривожність, нудоту та/або блювання, тремор і головний біль, порушення зору та артеріальну гіпертензію. Зазвичай ці симптоми легкі та помірні, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими.

Симптоми зазвичай виникають у перші декілька днів після припинення лікування, але зареєстровано декілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Загалом ці симптоми минають самостійно, зазвичай протягом 2 тижнів, хоча у деяких пацієнтів вони можуть тривати довше (2–3 місяці або довше). Тому при припиненні лікування дозу венлафаксину рекомендується поступово знижувати протягом декількох тижнів або місяців, залежно від потреб пацієнта (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У деяких пацієнтів процес припинення лікування може тривати кілька місяців або довше.

Статева дисфункція

Інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСН) можуть спричиняти симптоми статевої дисфункції (див. розділ «Побічні реакції»). Повідомляли про тривалу статеву дисфункцію, симптоми якої не зникали, незважаючи на припинення прийому ІЗЗСН.

Акатизія / психомоторне збудження

Застосування венлафаксину було пов’язане із розвитком акатизії, яка характеризується суб’єктивно неприємним або тривожним збудженням та постійною потребою рухатися, яка часто супроводжується неможливістю спокійно сидіти або стояти на місці. Найчастіше це спостерігається протягом перших кількох тижнів лікування. Збільшення дози для пацієнтів, у яких розвиваються такі симптоми, може бути шкідливим для здоров’я.

Сухість у роті

При лікуванні венлафаксином у 10 % пацієнтів спостерігалося відчуття сухості у роті. Таке явище може збільшити ризик розвитку карієсу, тому слід звернути увагу пацієнтів на важливість дотримання гігієни порожнини рота.

Цукровий діабет

У пацієнтів із цукровим діабетом лікування СІЗЗС або венлафаксином може впливати на глікемічний контроль. У зв’язку з цим може виникнути потреба в корекції дози інсуліну та/або пероральних протидіабетичних лікарських засобів.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Повідомляли про хибнопозитивні результати скринінгових імунологічних досліджень сечі на наявність фенциклідину та амфетаміну у пацієнтів, які приймали венлафаксин. Це зумовлено недостатньою специфічністю скринінгових досліджень. Хибнопозитивні результати досліджень можна очікувати протягом кількох днів після припинення терапії венлафаксином. За допомогою підтверджувальних досліджень, таких як газова хроматографія/мас-спектрометрія, можна розрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетаміну.

Вміст натрію

Лікарський засіб Велаксин®, капсули пролонгованої дії по 37,5 мг та 75 мг, містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на капсулу, тобто практично вільний від натрію.

Лікарський засіб Велаксин®, капсули пролонгованої дії по 150 мг, містить 36 мг натрію на капсулу, що еквівалентно 1,8 % від рекомендованої ВООЗ максимальної добової дози натрію (2 г) для дорослої людини.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Клінічних даних щодо застосування венлафаксину вагітним жінкам немає.

Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Венлафаксин слід призначати вагітним жінкам, тільки якщо очікувана користь переважає можливий ризик.

Як і у разі застосування інших СІЗЗС/ІЗЗСН, у новонароджених дітей можуть виникнути симптоми відміни, якщо венлафаксин застосовували безпосередньо перед пологами. У деяких новонароджених дітей, матері яких приймали венлафаксин в кінці третього триместру вагітності, розвинулися ускладнення, що потребували парентерального харчування, штучної вентиляції легенів або тривалої госпіталізації. Такі ускладнення можуть виникнути відразу ж після народження дитини.

Дані спостережень вказують на підвищений ризик (менш ніж у 2 рази) післяпологової кровотечі після впливу СІЗЗС/ІЗЗСН протягом місяця до народження (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Згідно з епідеміологічними даними, застосування СІЗЗС під час вагітності, особливо на пізніх термінах, збільшує ризик розвитку персистувальної легеневої гіпертензії у новонароджених (ПЛГН). Хоча дослідження з вивчення зв’язку ПЛГН із терапією ІЗЗСН не проводилися, цей потенційний ризик при застосуванні венлафаксину виключати не можна, зважаючи на відповідний механізм дії препарату (пригнічення зворотного захоплення серотоніну).

Якщо мати застосовувала СІЗЗС/ІЗЗСН на пізніх термінах вагітності, у новонароджених можуть спостерігатися такі симптоми: дратівливість, тремор, гіпотонія, постійний плач та труднощі під час смоктання або засинання. Ці прояви можуть бути зумовлені як серотонінергічними ефектами, так і синдромом відміни препарату. В більшості випадків ці ускладнення спостерігаються відразу або протягом 24 годин після пологів.

Годування груддю

Венлафаксин і його активний метаболіт ОДВ виділяються у грудне молоко. У постмаркетинговий період застосування препарату у немовлят, які перебували на грудному вигодовуванні, фіксували плач, дратівливість та порушення сну. Симптоми, подібні до тих, що виникають після відміни венлафаксину, можуть спостерігатися у дитини після припинення грудного вигодовування. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключити не можна. Отже, рішення щодо припинення/продовження грудного годування або продовження/припинення лікування венлафаксином слід приймати, оцінивши користь від грудного вигодовування для дитини і користь від лікування препаратом Велаксин® для жінки.

Фертильність

Зниження фертильності було виявлено в дослідженні, в якому самці та самки щурів піддавалися впливу ОДВ. Клінічне значення цих результатів для людини невідоме.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Будь-який психоактивний препарат може негативно впливати на здатність приймати рішення, мислити або порушувати моторні функції. Тому пацієнтів, які приймають венлафаксин, потрібно попередити про можливе зниження їхньої здатності керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Великі депресивні епізоди: рекомендована початкова доза венлафаксину пролонгованої дії становить 75 мг 1 раз на добу. Якщо пацієнт не відповідає на застосування початкової дози 75 мг/добу, можна розглядати збільшення дози до максимальної, яка становить 375 мг/добу. Дозу можна збільшувати з інтервалами в 2 тижні або більше. У разі клінічної потреби, зумовленої тяжкістю симптомів, підвищення дози можна проводити частіше, але не раніше ніж через 4 дні.

Через ризик виникнення дозозалежних небажаних ефектів дозу слід підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки (див. розділ «Особливості застосування»). Потрібно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, зазвичай протягом декількох місяців або довше. Лікування слід регулярно переглядати в кожному конкретному випадку. Більш тривале лікування може бути показано для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів (ВДЕ). У більшості випадків рекомендована доза для профілактики рецидиву ВДЕ така сама, як і доза, яку застосовують під час лікування поточного епізоду.

Антидепресанти слід продовжувати застосовувати щонайменше протягом 6 місяців після ремісії.

Генералізовані тривожні розлади: рекомендована початкова доза венлафаксину пролонгованої дії становить 75 мг 1 раз на добу. Якщо пацієнт не відповідає на застосування початкової дози 75 мг/добу, можна розглядати збільшення дози до максимальної, яка становить 225 мг/добу. Дозу можна збільшувати з інтервалами у 2 тижні або більше.

Через ризик виникнення дозозалежних небажаних ефектів дозу слід підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки (див. розділ «Особливості застосування»). Потрібно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, зазвичай протягом декількох місяців або довше. Лікування слід регулярно переглядати в кожному конкретному випадку.

Соціальні тривожні розлади: рекомендована доза венлафаксину пролонгованої дії становить 75 мг 1 раз на добу. Доказів додаткових переваг у разі застосування більш високих доз немає. Однак для окремих пацієнтів, які не відповідають на застосування початкової дози 75 мг/добу, можна розглядати збільшення дози до максимальної — 225 мг/добу. Дозу можна збільшувати з інтервалами у 2 тижні або більше.

Через ризик виникнення дозозалежних небажаних ефектів дозу слід підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки (див. розділ «Особливості застосування»). Потрібно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, зазвичай протягом декількох місяців або довше. Лікування слід регулярно переглядати в кожному конкретному випадку.

Панічні розлади: рекомендована початкова доза венлафаксину пролонгованої дії становить 37,5 мг 1 раз на добу протягом 7 днів. Потім дозу слід збільшити до 75 мг/добу. Якщо пацієнт не відповідає на застосування дози 75 мг/добу, можна розглядати збільшення дози до максимальної — 225 мг/добу. Дозу можна збільшувати з інтервалами в 2 тижні або більше.

Через ризик виникнення дозозалежних небажаних ефектів дозу слід підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки (див. розділ «Особливості застосування»). Потрібно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, зазвичай протягом декількох місяців або довше. Лікування слід регулярно переглядати в кожному конкретному випадку.

Пацієнти літнього віку: немає необхідності в коригуванні дози венлафаксину винятково через вік пацієнта. Проте слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів літнього віку (зокрема через можливе порушення функції нирок, а також вікові зміни чутливості нейромедіаторних систем). Слід завжди застосовувати найнижчу ефективну дозу, а за потреби її підвищення — ретельно контролювати стан пацієнтів.

Пацієнти із порушеннями функції печінки: для пацієнтів із легкими та помірними порушеннями функції печінки слід розглянути можливість зниження дози на 50 %. Проте через варіабельність показників кліренсу у пацієнтів бажано індивідуально підходити до підбору дози лікарського засобу.

Дані щодо пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю обмежені. Рекомендується дотримуватися обережності при застосуванні лікарського засобу цій категорії пацієнтів та розглянути можливість зниження дози більше ніж на 50 %. Перед призначенням терапії таким пацієнтам необхідно ретельно оцінювати співвідношення потенційної користі і ризику.

Пацієнти з порушеннями функції нирок: хоча немає необхідності змінювати дозування для пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) 30–70 мл/хв, при призначенні препарату рекомендується дотримуватися обережності. Для пацієнтів, які потребують проведення гемодіалізу, та для пацієнтів із порушеннями функції нирок тяжкого ступеня (ШКФ < 30 мл/хв) дозу слід зменшити на 50 %. Проте через варіабельність показників кліренсу у пацієнтів бажано індивідуально підходити до підбору дози лікарського засобу.

Симптоми відміни венлафаксину: слід уникати раптового припинення лікування. При припиненні лікування венлафаксином дозу необхідно поступово знижувати протягом принаймні 1–2 тижнів, щоб знизити ризик виникнення реакцій відміни (див. розділи «Особливості застосування» та «Побiчнi реакцiї»).

Період, необхідний для поступового зменшення дози та крок її зменшення можуть залежати від величини дози, тривалості терапії та індивідуальних особливостей пацієнта. У деяких пацієнтів припинення лікування може відбуватися дуже повільно — протягом кількох місяців або довше.

Якщо після зменшення дози або припинення лікування виникають нестерпні симптоми, слід розглянути повернення до попередньо встановленої дози. Згодом лікар може продовжити зменшувати дозу, але більш поступово.

Спосіб застосування

Лікарський засіб застосовувати перорально.

Капсулу приймати під час їди, ковтаючи її цілою і запиваючи водою, приблизно в один і той самий час доби. Капсулу не слід розкривати, роздавлювати, розжовувати, класти у воду.

Пацієнти, які отримували таблетки венлафаксину з негайним вивільненням, можуть перейти на застосування венлафаксину у формі капсул пролонгованої дії в найближчій еквівалентній добовій дозі. Наприклад, прийом таблеток венлафаксину з негайним вивільненням у дозі 37,5 мг 2 рази на добу можна замінити прийомом капсул пролонгованої дії в дозі 75 мг 1 раз на добу. Може потребуватися індивідуальне коригування дози.

Капсули венлафаксину пролонгованої дії містять пелети, які повільно вивільняють діючу речовину в травний тракт. Нерозчинна частина цих пелет виводиться з організму, тому її залишки можна помітити у фекаліях.

Діти

Венлафаксин не слід застосовувати для лікування дітей та підлітків віком до 18 років.

Контрольовані клінічні дослідження у пацієнтів цієї вікової категорії з великим депресивним розладом не продемонстрували ефективності препарату та не дають підстав для його застосування у педіатричній практиці (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Ефективність та безпека застосування венлафаксину за іншими показаннями у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.

У постмаркетинговий період зафіксовано випадки передозування венлафаксину, переважно при його одночасному прийомі з алкоголем та/або з іншими лікарськими засобами, включаючи випадки з летальним наслідком. Найчастіше при передозуванні повідомляли про тахікардію, зміну рівня свідомості (від сонливості до коми), мідріаз, судоми та блювання. Також повідомлялося про зміни показників на електрокардіограмі (наприклад, подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, розширення комплексу QRS [див. розділ «Фармакодинаміка»]), шлуночкову тахікардію, брадикардію, артеріальну гіпотензію, гіпоглікемію, вертиго, а також летальний наслідок. Симптоми тяжкого отруєння можуть виникнути у дорослих після прийому приблизно 3 грамів венлафаксину.

У публікаціях за результатами ретроспективних досліджень повідомлялося, що передозування венлафаксину може бути пов’язано з підвищеним ризиком летального наслідку порівняно з антидепресантними препаратами групи СІЗЗС, але цей ризик нижчий, ніж при застосуванні трициклічних антидепресантів.

Дані епідеміологічних досліджень показали, що у пацієнтів, які отримували лікування венлафаксином, профіль факторів ризику суїциду більш обтяжений порівняно з пацієнтами, які отримували СІЗЗС. Наразі залишається нез’ясованим, якою мірою виявлений підвищений ризик летальних наслідків зумовлений безпосередньою токсичністю венлафаксину при передозуванні, а якою — специфічними характеристиками пацієнтів, які приймали венлафаксин.

Лікування передозування

Тяжкі отруєння можуть потребувати комплексного невідкладного лікування та спостереження за станом пацієнта. Тому, у разі підозри на передозування венлафаксину, рекомендується негайно зв’язатися, наприклад, з фахівцем, що має досвід лікування отруєнь (токсикологічне відділення).

Рекомендується проводити загальні підтримувальні та симптоматичні заходи; необхідно контролювати серцевий ритм та основні показники життєво важливих функцій. Якщо існує ризик аспірації, викликати блювання не рекомендується. Промивання шлунка доцільно проводити безпосередньо після прийому препарату або у пацієнтів із вираженими симптомами. Для обмеження всмоктування активної речовини рекомендується застосовувати активоване вугілля. Малоймовірно, що форсований діурез, діаліз, гемоперфузія та обмінне переливання крові принесуть користь пацієнту. Специфічні антидоти венлафаксину невідомі.

Резюме профілю безпеки

Побічні реакції, які спостерігалися у клінічних дослідженнях дуже часто (> 1/10): нудота, сухість у роті, головний біль і підвищена пітливість (зокрема нічна).

Перелік побічних реакцій

Побічні реакції наведені нижче відповідно до систем органів, частоти виникнення та в порядку зниження тяжкості в межах кожної категорії частоти.

Частота виникнення визначається за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

Система органів

Дуже часто

Часто

Нечасто

Рідко

Дуже рідко

Частота невідома

З боку крові та лімфатичної системи

агранулоцитоз*, апластична анемія*, панцитопенія*, нейтропенія*

тромбоцитопенія*

З боку імунної системи

анафілактична реакція*

З боку ендокринної системи

синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону*

підвищений рівень пролактину у крові*

З боку обміну речовин та харчування

зниження апетиту

гіпонатріємія*

З боку психіки

безсоння

сплутаність свідомості*, деперсоналізація*, незвичні сновидіння, нервовість, зниження лібідо, збудження*, аноргазмія

манія, гіпоманія, галюцинації, дереалізація, аномальні оргазми, бруксизм*, апатія

делірій*

суїцидальні думки та суїцидальна поведінкаa, агресіяb

З боку нервової системи

головний біль*c, запаморочення, седація

акатизія*, тремор, парестезія, дисгевзія

непритомність, міоклонія, порушення рівноваги*, порушення координації*, дискінезія*

злоякісний нейролептичний синдром*, серотоніновий синдром*, судоми, дистонія*

пізня дискінезія*

З боку органів зору

порушення зору, порушення акомодації, зокрема затуманення зору, мідріаз

закритокутова глаукома*

З боку органів слуху і лабіринту

дзвін у вухах*

вертиго

З боку серця

тахікардія, відчуття серцебиття*

torsade de pointes*, шлуночкова тахікардія*, фібриляція шлуночків, подовження інтервалу QT на кардіограмі*

стресова кардіоміопатія (кардіоміопатія такацубо)*

З боку судин

артеріальна гіпертензія, припливи

ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпотензія*

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння

задишка*, позіхання

інтерстиціальне захворювання легень*, легенева еозинофілія*

З боку травного тракту

нудота, сухість у роті, запор

діарея*, блювання

шлунково-кишкова кровотеча*

панкреатит*

З боку гепатобіліарної системи

порушення показників функції печінки*

гепатит*

З боку шкіри та підшкірної клітковини

гіпергідроз* (включаючи нічну пітливість)*

висипання, свербіж*

кропив’янка*, алопеція*, екхімоз, ангіоневротичний набряк*, реакція фоточутливості

синдром Стівенса — Джонсона*, токсичний епідермальний некроліз*, мультиформна еритема*

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини

гіпертонус

рабдоміоліз*

З боку нирок і сечовивідних шляхів

утруднений початок сечовипускання, затримка сечовипускання, часте сечовипускання*

нетримання сечі*

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

менорагія*, метрорагія*, еректильна дисфункціяb, порушення еякуляціїb

післяпологова кровотеча*d

Загальні реакції та порушення у місці введення

слабкість, астенія, озноб*

кровотеча слизової оболонки*

Дослідження

зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, підвищення рівня холестерину у крові

подовження часу кровотечі*

* Побічні реакції, які були ідентифіковані протягом постмаркетингового застосування препарату.

a Про випадки виникнення суїцидального мислення та суїцидальної поведінки повідомляли під час лікування венлафаксином або невдовзі після припинення лікування (див. розділ «Особливості застосування»).

b Див. розділ «Особливості застосування».

c Згідно з об’єднаними результатами клінічних досліджень, частота виникнення головного болю під час лікування венлафаксином і плацебо була подібною.

d Стосується терапевтичної групи СІЗЗС/ІЗЗСН (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Припинення лікування

Припинення лікування венлафаксином (особливо раптове) часто призводить до синдрому відміни. Найчастіше при різкому припиненні лікування венлафаксином спостерігалися такі побічні реакції, як запаморочення, сенсорні порушення (зокрема парестезії), порушення сну (у тому числі безсоння та яскраві сновидіння), збудження або тривожність, нудота та/або блювання, тремор, вертиго, головний біль і грипоподібний синдром, порушення зору та артеріальна гіпертензія.

Зазвичай ці явища були легкого або помірного ступеня прояву та минали самі собою, однак у деяких пацієнтів вони могли бути тяжкими та/або тривалими. Отже, якщо немає необхідності в подальшому лікуванні венлафаксином, рекомендується поступово зменшувати дозу препарату. Однак у деяких пацієнтів виникали сильна агресія та суїцидальні думки у разі зменшення дози або під час припинення лікування (див. розділи «Особливості застосування» і «Спосiб застосування та дози»).

Педіатрична популяція

Загалом профіль побічних реакцій венлафаксину (у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях) у дітей та підлітків (віком від 6 до 17 років) був подібний до того, що спостерігався у дорослих. Як і у дорослих, спостерігалося зниження апетиту, зниження маси тіла, підвищення артеріального тиску та підвищення рівня холестерину в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

У клінічних дослідженнях за участю педіатричних пацієнтів спостерігалася така побічна реакція, як суїцидальні думки. Також у дітей частіше реєструвалися ворожість та самопошкодження, особливо при великому депресивному розладі.

До того ж у пацієнтів дитячого віку, зокрема, спостерігалися такі побічні реакції: біль у животі, збудження, диспепсія, екхімоз, епістаксис та міалгія.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь / ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 оС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 капсул у блістері, по 3 блістери в картонній коробці;

по 14 капсул у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

ЗАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, Угорщина.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

9900, м. Керменд, вул. Матяш кірай 65, Угорщина.

Характеристики
Бренд:
Серія:
Дозування:

Венлафаксин: 150 мг/капсула

Форма випуску:
капсули для внутрішнього застосування
Кількість в упаковці:
28
Спосіб застосування:
Орально
Умови відпуску:
За рецептом
Походження:
Хімічний
Ринковий статус:
Брендований дженерик
Первинна упаковка:
блістер
Взаємодія з їжею:
Під час
Чутливість до світла:
Не чутливий
АТХ-група:
N06AX16 Венлафаксин
Ознака:
Імпортний
Заявник:
Egis
Виробник:
Країна виробництва:
Угорщина
Кому можна
Дорослим
Дозволено
Дітям
Протипоказано
Вагітним
Протипоказано
Годуючим
Протипоказано
Алергікам
з обережністю
Діабетикам
Дозволено
Водіям
Протипоказано

Популярні питання

Протипоказано. Детальніше необхідно проконсультуватися з вашим лікарем.

Країна виробник у Велаксин капсули по 150 мг №28 (2 блістери х 14 капсул) - Угорщина.

Основною діючою речовиною у Велаксин капсули по 150 мг №28 (2 блістери х 14 капсул) є Венлафаксин.

Шукати в інших містах