Моксифлоксацин Сандоз таблетки по 400 мг №7 (блістер)

діюча речовина: moxifloxacin;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 400 мг моксифлоксацину у вигляді моксифлоксацину гідрохлориду;

допоміжні речовини:

ядро: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят (тип A), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

оболонка: Opadry 03A240010 Pink (гіпромелоза (E 464), целюлоза мікрокристалічна (E 460(i), титану діоксид (Е171), поліоксил (макрогол) стеарат, заліза оксид червоний (E 172), кармін (Е 120)).

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: рожева капсулоподібна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, з тисненням 400 з одного боку.

Протимікробні засоби для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів.

Код АТХ J01M A14.

Фармакодинаміка

Механізм дії

In vitro моксифлоксацин ефективний щодо багатьох грампозитивних та грамнегативних патогенних мікроорганізмів.

Бактерицидна дія моксифлоксацину спричинена інгібуванням обох типів ІІ топоізомерази (ДНК-гіраза та топоізомераза IV), необхідних для реплікації, транскрипції та відновлення бактеріальної ДНК. Вважають, що С8-метоксильний залишок сприяє покращенню активності та нижчій селекції резистентних мутантів грампозитивних бактерій порівняно з С8-Н залишком. Наявність великого дициклоамінового залишку в С-7 положенні запобігає активному відтоку, пов’язаному з генами norA або pmrA, які виявлено у деяких грампозитивних бактерій.

Фармакодинамічні дослідження продемонстрували, що моксифлоксацин має залежну від концентрації бактерицидну активність. Мінімальні бактерицидні концентрації (МБК), як правило, відповідають мінімальним інгібуючим концентраціям (МІК).

Вплив на кишкову флору у людини

У дослідженнях за участю добровольців після перорального застосування моксифлоксацину відзначалися такі зміни у кишковій флорі: знижувалась кількість Escherichia coli, Bacillus spp., Enterococcus spp. та Klebsiella spp., а також анаеробів Bacteroides vulgatus, Bifidobacterium spp., Eubacterium spp. та Peptostreptococcus spp. Спостерігалося підвищення кількості Bacteroides fragilis. Кількість вказаних вище мікроорганізмів поверталася у межі норми упродовж двох тижнів.

Механізм резистентності

Механізми резистентності, за рахунок яких інактивуються пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди і тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину. Інші механізми резистентності, такі як бар’єри проникнення (поширені у Pseudomonas aeruginosa) та механізми відтоку, можуть впливати на чутливість до моксифлоксацину.

Формування резистентності до моксифлоксацину in vitro спостерігали як поступовий процес, який полягає в точкових мутаціях обох типів ІІ топоізомерази, ДНК-гірази та топоізомерази IV. Моксифлоксацин є слабким субстратом для механізмів активного відтоку у грампозитивних мікроорганізмів.

Спостерігається перехресна резистентність з іншими фторхінолонами. Однак, оскільки моксифлоксацин інгібує обидві топоізомерази ІІ та IV зі схожою активністю деяких грампозитивних бактерій, ці бактерії можуть бути резистентними до інших хінолонів, але чутливими до моксифлоксацину.

Контрольні точки

Клінічні МІК та контрольні точки дискової дифузії для моксифлоксацину (01-01-2012) за даними EUCAST (Європейський комітет з тестування антимікробної чутливості)

Таблиця 1

¹ Для визначення резистентності до фторхінолонів можна використовувати диско-дифузійний тест із застосуванням норфлоксацинового диска. Ізоляти, чутливі до норфлоксацину, також розцінюються як чутливі до ципрофлоксацину, левофлоксацину, моксифлоксацину і офлоксацину. Для ізолятів, нечутливих до норфлоксацину, слід визначати чутливість до кожної окремої речовини.

² Для визначення резистентності до фторхінолонів можна використовувати диско-дифузійний тест із застосуванням норфлоксацинового диска. Ізоляти, чутливі до норфлоксацину, також розцінюються як чутливі до левофлоксацину та моксифлоксацину. Для ізолятів, нечутливих до норфлоксацину, слід визначати чутливість до кожної окремої речовини.

³ Для визначення резистентності до фторхінолонів можна використовувати диско-дифузійний тест із застосуванням норфлоксацинового диска. Ізоляти, чутливі до норфлоксацину, також розцінюються як чутливі до левофлоксацину та моксифлоксацину та нейтральні до ципрофлоксацину і офлоксацину. Для ізолятів, нечутливих до норфлоксацину, слід визначати чутливість до кожної окремої речовини.

⁴ Ізоляти зі значеннями МІК, вищими точки чутливості, є рідкісними або про них ще не повідомлялося. Випробування на ідентифікацію та протимікробну чутливість на будь-яких таких ізолятах необхідно проводити повторно, і у разі підтвердження результатів ізолят потрібно направити до довідкової лабораторії. Якщо відсутнє свідчення клінічної відповіді на підтверджені ізоляти зі значеннями МІК, вищими поточної точки чутливості, вони розцінюються як резистентні.

⁵ Для визначення резистентності до фторхінолонів можна використовувати диско-дифузійний тест із застосуванням диска на основі налідиксової кислоти. Ізоляти, чутливі до налідиксової кислоти, також розцінюються як чутливі до левофлоксацину, ципрофлоксацину, моксифлоксацину і офлоксацину. Ізоляти, віднесені до категорії нечутливих, можуть мати резистентність до фторхінолонів і повинні бути повторно протестовані для визначення чутливості до кожної окремої речовини.

⁶ Контрольні точки стосуються пероральної та внутрішньовенної дози 400 мг x 1.

Мікробіологічна чутливість

Частота набутої резистентності може змінюватися залежно від географічного розташування регіону та протягом часу, визначеного для певних видів мікроорганізмів. Бажано мати доступ до локальної інформації щодо резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності слід звертатися за консультацією до експерта, коли місцеве домінування резистентності виявляється настільки сильним, що вплив певного лікарського засобу щонайменше на деякі види інфекційних збудників залишається під сумнівом.

* Продемонстровано задовільну активність щодо впливу на чутливі штами під час клінічних досліджень у рамках затверджених клінічних показань.

^# Штами, які виробляють ESBL, є зазвичай резистентними до фторхінолонів.

⁺ Показник резистентності > 50 % в одній чи більше країн.

Фармакокінетика

Всмоктування та біодоступність

При пероральному прийомі моксифлоксацин швидко та майже повністю всмоктується. Абсолютна біодоступність досягає майже 91 %. У діапазоні доз 50–800 мг при одноразовому прийомі та у дозах по 600 мг на добу протягом 10 діб фармакокінетика є лінійною. Після прийому пероральної дози 400 мг пікова концентрація в крові досягається протягом 0,5–4 годин і становить 3,1 мг/л. Максимальна та мінімальна плазмові концентрації в рівноважному стані (400 мг 1 раз на добу) становлять 3,2 та 0,6 мг/л відповідно. У рівноважному стані експозиція в межах інтервалу дозування є приблизно на 30 % вищою, ніж після прийому першої дози.

Розподіл

Моксифлоксацин швидко розподіляється в екстраваскулярному просторі; після застосування дози 400 мг AUC становить 35 мкг/л. Об’єм розподілу в рівноважному стані дорівнює приблизно 2 л/кг. Як встановлено в експериментах in vitro та ex vivo, зв’язування з білками крові становить приблизно 40-42 % та не залежить від концентрації препарату. Моксифлоксацин в основному зв’язується із сироватковим альбуміном.

Пікова концентрація (середнє геометричне) після перорального прийому одноразової дози моксифлоксацину 400 мг

Таблиця 2

* внутрішньовенне застосування одноразової дози 400 мг

¹ 10 годин після введення

² вільна концентрація

³ від 3 до 36 годин після введення дози

⁴ в кінці інфузії

Біотрансформація

Моксифлоксацин підлягає біотрансформації II фази і виводиться з організму нирками, а також із фекаліями/жовчю як у незміненому стані, так і у вигляді сульфосполук (М1) і глюкуронідів (М2). М1 та М2 є єдиними метаболітами, релевантними для людини, обидва вони є мікробіологічно неактивними.

Під час клінічних досліджень фази І та досліджень in vitro не спостерігалося метаболічної фармакокінетичної взаємодії з іншими препаратами, задіяними у біотрансформації фази І за участю ферментів системи цитохрому Р450. Ознак окислювального метаболізму немає.

Виведення з організму

Середній кінцевий період напіввиведення моксифлоксацину з плазми становить приблизно 12 годин. Середній встановлений загальний кліренс після введення 400 мг становить від 179 до 246 мл/хв. Нирковий кліренс становить приблизно 24–53 мл/хв та свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію препарату з нирок.

Після прийому дози 400 мг виведення із сечею (близько 19 % – активна речовина у незміненому вигляді, близько 2,5 % – М1 та близько 14 % – М2) та калом (близько 25 % – активна речовина у незміненому вигляді, близько 36 % – М1 та відсутність виведення у вигляді М2) загалом становило близько 96 %.

Супутнє введення моксифлоксацину та ранітидину і пробенециду не змінює нирковий кліренс основної активної речовини.

Пацієнти літнього віку та пацієнти з низькою масою тіла

У здорових добровольців із низькою масою тіла (зокрема у жінок) та у здорових добровольців літнього віку спостерігали вищу концентрацію препарату в плазмі крові.

Ниркова недостатність

Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів з кліренсом креатиніну ˃ 20 мл/хв/1,73 м²). Оскільки функція нирок знижується, концентрація метаболіту М2 (глюкуроніду) збільшується до показника 2,5 (у пацієнтів із кліренсом креатиніну 2).

Порушення функції печінки.

На підставі даних досліджень фармакокінетики, які проводили за участю пацієнтів із печінковою недостатністю (клас А, В за класифікацією Чайлда-П’ю), неможливо визначити, чи є різниця порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції печінки було пов’язане з більшою дією М1 у плазмі крові, тоді як дія вихідної лікарської речовини була порівнянною з дією у здорових добровольців. Достатнього досвіду клінічного застосування моксифлоксацину для лікування пацієнтів із порушенням функції печінки немає.

Лікування нижченаведених бактеріальних інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами, у пацієнтів віком від 18 років.

Моксифлоксацин слід призначати тільки тоді, коли застосування антибактеріальних засобів, які зазвичай рекомендують для початкового лікування нижченаведених інфекцій, є недоцільним:

- Гострий бактеріальний синусит

- Загострення хронічного обструктивного захворювання легенів, у тому числі бронхіту.

- Негоспітальна пневмонія, за винятком негоспітальної пневмонії з тяжким перебігом.

- Запальні захворювання органів малого таза помірного та середнього ступеня тяжкості (включаючи інфекційне ураження верхнього відділу статевої системи у жінок, у тому числі сальпінгіт та ендометрит), не асоційовані з тубооваріальним абсцесом чи абсцесами органів малого таза. Моксифлоксацин у вигляді таблеток не рекомендується для застосування як монотерапія при запальних захворюваннях органів малого таза помірного та середнього ступеня, але може застосовуватися в комбінації з іншими відповідними антибактеріальними засобами (наприклад цефалоспоринами) через зростаючу резистентність моксифлоксацину до Neisseria gonorrhoeae (за винятком моксифлоксацинрезистентних штамів N. gonorrhoeae).

Моксифлоксацин, таблетки, можна застосовувати для закінчення курсу лікування, в якому стартова терапія парентеральною формою моксифлоксацину була ефективною і призначена за такими показаннями:

- негоспітальна пневмонія;

- ускладнені інфекції шкіри та підшкірних тканин.

Моксифлоксацин, таблетки, не рекомендується для стартового лікування будь-яких інфекцій шкіри та підшкірних структур чи у разі тяжкого перебігу негоспітальних пневмоній.

Слід врахувати рекомендації щодо належного застосування антибактеріальних засобів, які містяться у відповідних інструкціях.

- Гіперчутливість до моксифлоксацину або до інших хінолонів чи будь-якої з допоміжних речовин препарату.

- Вагітність або період годування груддю.

- Вік до 18 років.

- Пацієнти з захворюваннями сухожиль, пов’язаними з лікуванням хінолонами, в анамнезі.

У зв’язку зі змінами в електрофізіології серця у вигляді подовження інтервалу QT, моксифлоксацин протипоказано пацієнтам з:

- вродженим або діагностованим набутим подовженням інтервалу QT;

- порушеннями електролітного балансу, зокрема при нескоригованій гіпокаліємії;

- клінічно значущою брадикардією;

- клінічно значущою серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка;

- симптоматичними аритміями в анамнезі.

Моксифлоксацин не слід застосовувати одночасно з іншими препаратами, які подовжують інтервал QT.

У зв’язку з обмеженими клінічними даними застосування моксифлоксацину також протипоказано пацієнтам з порушенням функції печінки (клас C за класифікацією Чайлда-П’ю) та пацієнтам з підвищеним рівнем трансаміназ (у 5 разів вище верхньої межі норми).

Не можна виключити адитивний ефект моксифлоксацину та інших лікарських засобів, які здатні спричинити подовження інтервалу QT. Вказана взаємодія може призвести до збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, включаючи «піруетну» шлуночкову тахікардію (torsade de pointes). Із цієї причини застосування моксифлоксацину в комбінації з будь-яким із нижчезазначених лікарських засобів протипоказане:

- антиаритмічні препарати класу ІА (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні препарати класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

- антипсихотичні препарати (наприклад фенотіазини, пімозид, сертиндол, галоперидол, сультоприд);

- трициклічні антидепресанти;

- деякі протимікробні засоби (саквінавір, спарфлоксацин, еритроміцин для внутрішньовенного введення, пентамідин, протималярійні препарати, зокрема галофантрин);

- деякі антигістаміни (терфенадин, астемізол, мізоластин);

- інші (цизаприд, вінкамін IV, бепридил, дифеманіл).

Моксифлоксацин слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають препарати, що можуть знижувати рівень калію (наприклад петльові та тіазидні діуретики, розчини для промивання шлунка та проносні засоби (у високих дозах), кортикостероїди, амфотерицин В), або препарати, дія яких пов’язана з клінічно значущою брадикардією.

Між прийомом препаратів, які містять біваленті або тривалентні катіони (таких як антациди, що містять магній чи алюміній, диданозин у таблетках, сукралфат та засоби, що містять залізо чи цинк), та моксифлоксацином необхідний інтервал близько 6 годин.

При одночасному застосуванні активованого вугілля і моксифлоксацину перорально у дозі 400 мг системна біодоступність препарату знижується більше ніж на 80 % внаслідок вираженого пригнічення абсорбції його активної речовини. У зв’язку з цим одночасне застосування цих двох препаратів не рекомендоване (за винятком випадків передозування, див. також розділ «Передозування»).

Після багаторазового застосування моксифлоксацину спостерігалося збільшення Сmax дигоксину приблизно на 30 % без впливу на AUC (площа під кривою співвідношення «концентрація–час») або на мінімальний рівень препарату в крові. Отже, потреби у застережних заходах при супутньому прийомі дигоксину немає.

Під час досліджень за участю добровольців, хворих на цукровий діабет, одночасне застосування моксифлоксацину перорально та глібенкламіду призводило до зниження концентрації глібенкламіду на піковому рівні приблизно на 21 %. Комбінація глібенкламіду з моксифлоксацином теоретично може призвести до незначної короткотривалої гіперглікемії. Однак зміни у фармакокінетиці, які спостерігалися, не призводили до змін фармакодинамічних параметрів (рівень глюкози в крові, рівень інсуліну). Таким чином, клінічно релевантної взаємодії між моксифлоксацином та глібенкламідом не виявлено.

Зміни у МНВ

У пацієнтів, які отримували пероральні антикоагулянти у поєднанні з антибактеріальними препаратами, в тому числі з фторхінолонами, макролідами, тетрациклінами, котримоксазолом та деякими цефалоспоринами, відзначалися численні випадки підвищення антикоагулянтної активності. Факторами ризику є інфекційні захворювання і супутній запальний процес, вік та загальний стан пацієнта. У зв’язку з цими обставинами важко оцінити, чи спричиняє інфікування або лікування відхилення показника МНВ (міжнародного нормалізованого відношення). Як застережний захід можливий частіший моніторинг МНВ. У разі необхідності слід провести належне коригування дози перорального коагулянта.

Для нижченаведених речовин було доведено відсутність клінічно вагомої взаємодії з моксифлоксацином: ранітидин, пробенецид, пероральні контрацептиви, кальцієві добавки, морфін при парентеральному введенні, теофілін, циклоспорин, ітраконазол.

Дослідження in vitro ферментів цитохрому Р450 у людини підтвердили вищезазначене. З огляду на зазначені результати, метаболічна взаємодія через ферменти цитохрому Р450 є малоймовірною.

Взаємодія з їжею

Моксифлоксацин не має клінічно релевантної взаємодії з їжею, включаючи молочні продукти.

Пацієнтам, у яких в анамнезі спостерігалися серйозні побічні реакції на лікарські засоби групи хінолонів або фторхінолонів (див. розділ «Побічні реакції»), слід уникати застосування моксифлоксацину. Лікування таких пацієнтів моксифлоксацином можливе лише після ретельної оцінки співвідношення користі застосування до ризиків та у разі відсутності альтернативних варіантів лікування (див. розділ «Протипоказання»).

Побічні реакції – тривалі, ті, що призводять до інвалідності та серйозні потенційно необоротні.

Повідомляли про дуже рідкісні випадки виникнення тривалих побічних реакцій (що тривали місяці або навіть роки), тих, що призводили до інвалідності та потенційно незворотних серйозних небажаних реакцій у пацієнтів, які отримували лікарські засоби групи хінолонів та фторхінолонів, незалежно від віку та існуючих факторів ризику, що впливали на різні, іноді множинні, системи органів (опорно-рухову, нервову, органи чуття та психіку). Застосування моксифлоксацину слід негайно припинити при виникненні перших ознак або симптомів будь-якої серйозної небажаної побічної реакції, і у таких випадках пацієнтам необхідно звернутися за консультацією до лікаря.

Аневризма аорти та розшарування аорти регургітація/недостатність серцевого клапана серця

Епідеміологічні дослідження повідомляють про підвищений ризик аневризми та дисекції аорти, особливо у пацієнтів літнього віку, та регургітації аортального та мітрального клапанів після застосування фторхінолонів. Повідомлялось про випадки аневризми та дисекції аорти, іноді ускладнені розривом (включаючи летальні випадки), та про регургітацію/недостатність будь-якого з клапанів серця у пацієнтів, які отримували фторхінолони (див. розділ «Побічні реакції»).

Отже, фторхінолони слід застосовувати лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик та після розгляду інших терапевтичних варіантів лікування пацієнтів із позитивним сімейним анамнезом аневризми чи вродженою вадою серцевих клапанів, або у пацієнтів з існуючим діагнозом аневризми та/або дисекції аорти, або захворюванням серцевого клапану, або за наявності інших факторів ризику або сприятливих умов

як і для аневризми та дисекції аорти, так і при регургітації/недостатності серцевого клапана (наприклад, порушення сполучної тканини, такі як синдром Марфана або синдром Елерса-Данлоса, синдром Тернера, хвороба Бехчета, гіпертонія, ревматоїдний артрит,  або додатково при аневризмі та дисекції аорти (наприклад, судинні розлади, такі як артеріїт Такаясу або гігантоклітинний артеріїт, або відомий атеросклероз, або синдром Шегрена) або додатково при регургітації/недостатності серцевого клапана (наприклад, інфекційний ендокардит). Ризик аневризми і дисекції аорти та їх розрив може бути підвищений у пацієнтів, які одночасно отримують системні кортикостероїди.

У разі появи раптового болю у животі, грудях або спині пацієнтам слід негайно звернутися до лікаря у відділення невідкладної допомоги.

Пацієнтам слід рекомендувати негайно звертатися за медичною допомогою у разі гострої задишки, нового нападу серцебиття або розвитку набряку живота або нижніх кінцівок.

Подовження інтервалу QTс та клінічні умови, за яких можливе подовження інтервалу QTс

При застосуванні моксифлоксацину у деяких пацієнтів можливе збільшення інтервалу QTс на електрокардіограмі. Аналіз результатів ЕКГ, отриманих у рамках програми клінічних досліджень, показав, що подовження інтервалу QTc при застосуванні моксифлоксацину становило 6 мс ± 26 мс - 1,4 % порівняно з вихідним рівнем. Оскільки у жінок відзначається довший інтервал QTс порівняно з чоловіками, вони можуть виявитися більш чутливими до препаратів, які подовжують інтервал QTс. Пацієнти літнього віку також можуть бути більш сприйнятливими до асоційованих з препаратом ефектів на інтервал QT.

Пацієнтам, які приймають моксифлоксацин, слід з обережністю застосовувати препарати, що можуть призвести до зниження рівню калію (див. розділи «Протипоказання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Слід з обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам з триваючими проаритмогенними станами (особливо жінкам та пацієнтам літнього віку), такими як гостра міокардіальна ішемія або подовження інтервалу QT, оскільки це може призводити до підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, включаючи «піруетну» шлуночкову тахікардію (torsade de pointes), і зупинки серця (див. розділ «Протипоказання»). Ступінь подовження інтервалу QT може підвищуватись із підвищенням концентрації препарату. Тому не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Якщо під час лікування препаратом виникають симптоми серцевої аритмії, слід припинити лікування та зробити ЕКГ.

Гіперчутливість/алергічні реакції

Повідомлялось про гіперчутливість і алергічні реакції на фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, після першого застосування. Анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку навіть після першого застосування. В цих випадках слід припинити прийом препарату та розпочати відповідну терапію (наприклад протишокову).

Тяжкі захворювання печінки

При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що потенційно призводить до печінкової недостатності (у т. ч. з летальним наслідком) (див. розділ «Побічні реакції»).

Пацієнтам слід рекомендувати звернутися до лікаря перед тим, як продовжувати лікування, якщо розвиваються такі симптоми фульмінантного гепатиту, як пов’язана з жовтяницею астенія, що швидко розвивається, темна сеча, схильність до кровотеч або печінкова енцефалопатія.

У разі виникнення симптомів дисфункції печінки необхідно провести аналізи функції печінки/обстеження.

Тяжкі побічні шкірні реакції

Під час застосування моксифлоксацину повідомляли про випадки тяжких шкірних побічних реакцій, таких як синдром Стівенса-Джонсона (ССД), токсичний епідермальний некроліз (ТЕН або синдром Лайєлла), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), які можуть бути небезпечними для життя, в т. ч. летальними (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтів слід поінформувати про ознаки та симптоми тяжких шкірних побічних реакцій та ретельно контролювати їх стан під час застосування лікарського засобу.

Якщо з’являються ознаки та симптоми, що свідчать про тяжкі шкірні реакції, застосування моксифлоксацину слід негайно припинити, а також слід розглянути варіанти альтернативного лікування. Якщо у пацієнта виникла серйозна реакція (ССД, TEН або AGEP) при застосуванні моксифлоксацину, лікування моксифлоксацином не слід починати знову.

Пацієнти зі схильністю до судомних нападів

Відомо, що хінолони можуть спровокувати розвиток судомних нападів. Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із розладами центральної нервової системи (ЦНС) або з іншими факторами ризику, що можуть спричинити судомні напади або знизити судомний поріг. У разі виникнення судом необхідно припинити застосування моксифлоксацину та вжити відповідних заходів.

Периферична нейропатія

У пацієнтів, які приймали хінолони та фторхінолони, спостерігалися випадки сенсорної або сенсорно-рухової полінейропатії, що призводить до парестезій, гіпестезій, дизестезій або слабкості. Якщо розвиваються такі симптоми невропатії як біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість, пацієнтам, які отримують лікування моксифлоксацином, слід повідомити про це лікаря, перш ніж продовжувати лікування для попередження розвитку незворотніх станів (див. розділ «Побічні реакції»).

Реакції з боку психіки

Реакції з боку психіки можуть розвиватися навіть після першого застосування хінолонів, включаючи моксифлоксацин. Рідко депресія або психотичні реакції призводили до виникнення суїцидальних думок та розвитку самоагресії, такої як спроби самогубства (див. розділ «Побічні реакції»). У разі виникнення у пацієнта таких реакцій необхідно припинити застосування моксифлоксацину та вжити відповідних заходів. Рекомендовано з обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам, які страждають психозами, та пацієнтам, які мають в анамнезі психічні захворювання.

Антибіотикасоційована діарея, включаючи коліт

У зв’язку із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, в тому числі моксифлоксацину, повідомлялося про виникнення антибіотикасоційованої діареї (ААД) та антибіотикасоційованого коліту (ААК), включаючи псевдомембранозний коліт і діарею, асоційовану з Clostridium difficile, які за ступенем тяжкості варіюють від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Тому важливо зважити на цей діагноз у пацієнтів, у яких під час або після застосування моксифлоксацину спостерігається тяжка діарея. При підозрі або підтвердженні ААД або ААК лікування антибактеріальними засобами, включаючи моксифлоксацин, слід припинити та негайно вжити відповідних терапевтичних заходів. До того ж, необхідно вжити належних санітарно-епідемічних заходів з метою зменшення ризику передачі захворювання. Препарати, що пригнічують перистальтику, протипоказані пацієнтам, у яких спостерігається серйозна діарея.

Пацієнти з міастенією гравіс

Моксифлоксацин слід застосувати з обережністю пацієнтам з міастенією гравіс у зв’язку з можливістю загострення симптомів.

Запалення, розрив сухожиль

Запалення та розрив сухожиль (особливо ахіллового сухожилля), іноді білатеральні, можуть спостерігатися в разі лікування хінолонами, включаючи моксифлоксацин, та фторхінолонами навіть протягом перших 48 годин від початку лікування. Повідомляли також, що такі випадки спостерігалися через декілька місяців після припинення лікування. Під час терапії хінолонами, в тому числі моксифлоксацином, та фторхінолонами існує підвищений ризик розвитку запалення та розриву сухожиль, зокрема у пацієнтів літнього віку, пацієнтів з порушенням функції нирок, пацієнтів, яким проводили трансплантацію органів та пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами. Тому слід уникати одночасного застосування кортикостероїдів. При перших симптомах тендиніту (болю, набряку або запалення) пацієнтам слід припинити лікування моксифлоксацином, забезпечити спокій ураженій(-им) кінцівці(-кам) та негайно звернутися до лікаря для отримання відповідного лікування (наприклад накладення шини на уражене сухожилля). Не рекомендується одночасне застосування кортикостероїдів при появі симптомів тендинопатії.

Пацієнти з розладами функції нирок

Слід з обережністю застосовувати моксифлоксацин пацієнтам літнього віку з розладами функцій нирок, якщо вони не можуть забезпечити прийом достатньої кількості рідини, тому що зневоднення підвищує ризик виникнення ниркової недостатності.

Порушення зору

Якщо спостерігається порушення зору або інший вплив на органи зору, слід негайно звернутися до офтальмолога.

Дисглікемія

Як і при застосуванні інших фторхінолонів, при застосуванні Моксифлоксацину Сандоз® спостерігалися відхилення рівнів глюкози в крові, включно гіпоглікемія та гіперглікемія. У пацієнтів, які застосовували Моксифлоксацин Сандоз®, дисглікемія розвивалася переважно у пацієнтів літнього віку з діабетом, які отримували супутню терапію пероральними гіпоглікемічними лікарськими засобами (наприклад сульфонілсечовина) або інсуліном. Низький рівень цукру в крові може призвести до коми (гіпоглікемічна кома). У пацієнтів з діабетом рекомендоване ретельне спостереження рівнів глюкози в крові (див. розділ «Побічні реакції».

Запобігання реакціям фоточутливості

При застосуванні хінолонів у пацієнтів відзначаються реакції фоточутливості. Проте дослідження показали, що моксифлоксацин відрізняється нижчим ризиком виникнення фоточутливості. Незважаючи на це, слід рекомендувати пацієнтам уникати як ультрафіолетового опромінення, так і тривалої та/або інтенсивної дії сонячного світла під час лікування моксифлоксацином.

Пацієнти з недостатньою активністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази

Пацієнти з недостатньою активністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази в родинному або особистому анамнезі під час лікування хінолонами мають схильність до гемолітичних реакцій. Тому таким пацієнтам слід з обережністю застосувати моксифлоксацин.

Пацієнти з запальним захворюванням органів малого таза

Пацієнтам з ускладненим запальним захворюванням органів малого таза (наприклад асоційованим з трубно-яєчниковим абсцесом або абсцесом малого таза), для яких вважається необхідним проведення внутрішньовенної терапії, лікування препаратом Моксифлоксацин Сандоз® не рекомендується.

Запальне захворювання органів малого таза може бути спричинене бактерією Neisseria gonorrhoeae, резистентною до фторхінолонів. Тому в таких випадках емпіричне застосування моксифлоксацину необхідно призначати одночасно з іншим відповідним антибіотиком (наприклад цефалоспорином), якщо неможливо повністю виключити наявність Neisseria gonorrhoeae, резистентної до моксифлоксацину. Якщо після 3 днів лікування не спостерігається покращання клінічного стану, терапію слід переглянути.

Пацієнти із ускладненими інфекціями шкіри та підшкірних тканин

Клінічна ефективність внутрішньовенного застосування моксифлоксацину в разі лікування тяжкого інфікування, пов’язаного з опіками, фасцитом та інфікуванням діабетичної стопи, яке супроводжується остеомієлітом, не встановлена.

Хибні результати біологічних досліджень

Лікування із застосуванням моксифлоксацину може спричиняти хибнонегативні результати культурального аналізу щодо виявлення Mycobacterium spp. у зв’язку з пригніченням мікробіологічного росту.

Пацієнти з інфекціями, спричиненими резистентним до метициліну золотистим стафілококом (МРЗС)

Моксифлоксацин не рекомендується для лікування інфекцій, спричинених МРЗС. У разі підозрюваної або підтвердженої інфекції, спричиненої МРЗС, необхідно розпочати лікування відповідним антибактеріальним засобом.

Діти

Моксифлоксацин спричинює ураження хрящів у молодих тварин, тому застосування препарату дітям та підліткам (віком до 18 років) протипоказано.

Панцитопенія

Прояви панцитопенії спостерігались у 32 випадках у післяреєстраційному періоді, що були зареєстровані в базі даних безпеки власників реєстраційних посвідчень. В одному випадку – відзначалася позитивна динаміка після відміни препарату та Місцевий медичний комітет (LMS) вважає причинно-наслідковий зв’язок між виникненням панцитопенії та застосуванням моксифлоксацину – імовірним, у 19 випадках – можливий зв’язок. Для двох із трьох випадків клінічних випробувань причинно-наслідковий зв’язок розглядається LMS як найменш вирогідний.

Гострий генералізований екзематозний пустульоз (AGEP)

Гострий генералізований екзематозний пустульоз (AGEP) відзначався у 5 післяреєстраційних повідомлень з бази даних безпеки власників реєстраційних посвідчень та літературних джерел. З них  – три вважаються з імовірним причинно-наслідковим зв’язком, пов’язаним із застосуванням моксифлоксацину, а 1 – з  можливим. У двох із трьох випадків, що мають імовірний причинно-наслідковий зв’язок, AGEP було усунено після припинення лікування моксифлоксацином та застосуванням коригуючої терапії, у третьому було зафіксовано позитивну реакцію при повторному введенні моксифлоксацину. Відсутні повідомлення про випадки AGEP з клінічних досліджень.

Гіпоглікемічна кома

Гіпоглікемічна кома спостерігалась у 8 випадках післяреєстраційних повідомлень з бази даних безпеки власників реєстраційних посвідчень, що були розглянуті LMS. У шести з них було виставлено можливий причинно-наслідковий зв’язок, пов’язаний із застосуванням моксифлоксацину. Два з цих 6 випадків закінчилися летально, гіпоглікемічна кома розглядалася, як одна з причин летального наслідку і пов’язана із вживанням моксифлоксацину. В обох випадках не повідомляли про діабет як супутне захворювання. Причинно-наслідковий зв’язок в одному з двох ідентифікованих випадках з клінічних випробувань вважається LMS принаймні підозрюваним. 

Делірій

Делірії відзначались у 369 випадків, що зазначені у базі даних безпеки власників реєстраційних посвідчень, 30 з них є медично підтвердженими та ці серйозні випадки було розглянуто власниками  реєстраційних посвідчень без надання альтернативного пояснення. LMS розглядає часовий взаємозв’язок для всіх 30 випадків. У п’яти з цих 30 випадків була зафіксована позитивна динаміка розвитку побічної реакції після відміни препарату. У трьох із цих випадків причинно-наслідковий зв’язок вважається імовірним, тоді як у двох інших є можливим. У чотирьох додаткових післяреєстраційних випадках з літературних даних причинно-наслідковий зв’язок вважається можливим. 

Синдром неадекватної секреції діуретичного гормону (SIADH)

Синдром неадекватної секреції діуретичного гормону (SIADH) спостерігався у п’яти повідомленнях (1 випадок з клінічного дослідження та 4 післяреєстраційні), які зазначені в базах безпеки даних власників реєстраційних посвідчень. В одному післяреєстраційному випадку LMS встановило імовірний причинно-наслідковий зв’язок, а в інших трьох післяреєстраційних випадках – можливий. В одному з 4 випадків було зареєстровано побічну реакцію при повторному введенні, а в решті трьох випадках SIADH урегульовано після припинення застосування моксифлоксацину та додання коригуючої терапії з сольовим розчином. Причинно-наслідковий зв’язок у клінічних дослідженнях не може бути виключеним. 

Рабдоміоліз

Рабдоміоліз спостерігався у 40 випадках у післяреєстраційному періоді, що були зареєстровані в базі даних безпеки власників реєстраційних посвідчень. LMS розглядає часовий взаємозв’язок для 35 випадків.

Один із цих 35 випадків має імовірно причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням моксифлоксацину і у 34 випадках – можливий причинно-наслідковий зв’язок. У 8 із

35 випадків відзначалося відновлення побічної реакції  при повторному введенні, і в одному з них також було поновлення побічної реакції при повторному введенні  з гареноксацином.

Вагітність

Безпека застосування моксифлоксацину вагітним жінкам не встановлена. Результати досліджень на тваринах вказують на репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини не встановлений. У зв’язку з експериментальним ризиком пошкоджувального впливу фторхінолонів на несучі суглоби незрілих тварин та з оборотними ураженнями суглобів, описаними у дітей, які отримували лікування деякими фторхінолонами, моксифлоксацин не можна призначати вагітним жінкам (див. розділ «Протипоказання»).

Годування груддю

Дані про застосування препарату жінкам, які годують груддю, відсутні. Результати доклінічних досліджень свідчать, що невелика кількість моксифлоксацину може потрапляти у грудне молоко. Унаслідок відсутності даних щодо застосування препарату жінкам, які годують груддю, та зважаючи на експериментальний ризик пошкоджувального впливу фторхінолонів на несучі суглоби незрілих тварин у період годування груддю застосування моксифлоксацину протипоказано.

Фертильність

Дослідження не тваринах не виявили впливу лікарського засобу на фертильність.

Досліджень впливу моксифлоксацину на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами не проводили. Однак фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, можуть призводити до погіршення здатності керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами через виникнення реакцій з боку центральної нервової системи (таких як сонливість/запаморочення; гостра тимчасова втрата зору або гостра короткотривала втрата свідомості). Пацієнтам слід рекомендувати спостерігати за своєю реакцією на моксифлоксацин перед тим, як керувати автотранспортом або працювати з механізмами.

Дози (дорослі)

Рекомендована доза становить 400 мг моксифлоксацину на добу.

Порушення функції нирок/печінки

Для пацієнтів із нирковою недостатністю помірного і тяжкого ступеня, а також для пацієнтів, які перебувають на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, корекція дози не потрібна.

Для пацієнтів із порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна.

Інші особливі групи пацієнтів

Корекція дози для пацієнтів літнього віку та пацієнтів із низькою масою тіла не потрібна.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, слід приймати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Препарат можна приймати незалежно від часу вживання їжі.

Тривалість терапії

Тривалість терапії моксифлоксацином залежно від типу інфекції

Таблиця 3

За даними досліджень, тривалість лікування таблетованою формою моксифлоксацину становила до 14 днів.

Ступінчаста терапія (пероральна після внутрішньовенної)

Під час досліджень ступінчастої терапії більшість пацієнтів переходила з внутрішньовенного на пероральний шлях застосування моксифлоксацину протягом 4 днів (негоспітальна пневмонія) або 6 днів (ускладнені інфекції шкіри та підшкірних тканин). Рекомендована загальна тривалість лікування розчином для інфузій і таблетками моксифлоксацину становить 7-14 днів для негоспітальних пневмоній та 7-21 день для ускладнених інфекцій шкіри та підшкірних тканин.

Перевищувати вказану дозу (400 мг на добу) та тривалість лікування для кожного показання не рекомендується.

Діти.

Застосування препарату дітям віком до 18 років протипоказано.

У разі випадкового передозування не рекомендовано жодних специфічних заходів. У разі передозування слід проводити симптоматичну терапію та ЕКГ-моніторинг у зв’язку з можливістю подовження інтервалу QT. Одночасне застосування активованого вугілля з дозою моксифлоксацину 400 мг перорально призведе до скорочення системної доступності лікарського засобу більше ніж на 80 %. У разі передозування в результаті перорального прийому лікарського засобу застосування активованого вугілля на початковій стадії абсорбції може бути ефективною профілактикою збільшення системної дії моксифлоксацину.

Нижче наведено побічні ефекти, отримані на підставі всіх клінічних досліджень та у післяреєстраційних повідомленнях із застосуванням моксифлоксацину 400 мг (пероральна та ступінчаста терапія), та їх частота. Усі побічні реакції спостерігалися з частотою менше 3 %, за винятком нудоти та діареї.

У кожній групі частоти небажані явища визначені у порядку зменшення їх тяжкості. Частота визначена таким чином:

часті (≥ 1/100 -

нечасті (≥ 1/1000 -

рідко (≥ 1/10000 to

дуже рідко (

Невідомо (не можливо оцінити з наявних данних)

Інфекції та інвазії

Часті: суперінфекція, що виникла внаслідок бактеріальної чи грибкової резистентності, наприклад оральний чи вагінальний кандидози.

З боку кровоносної та лімфатичної систем

Нечасті: анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, тромбоцитемія, еозинофілія, подовження протромбінового часу/збільшення МНВ (міжнародного нормалізованого відношення).

Рідкісні: підвищення рівня протромбіну/зменшення МНВ, агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи

Нечасті: алергічні реакції.

Поодинокі: анафілаксія, включаючи рідкісні випадки шоку (що загрожує життю), алергічний набряк/ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані (що потенційно загрожує життю).

Порушення метаболізму та харчування

Нечасті: гіперліпідемія.

Поодинокі: гіперглікемія, гіперурикемія.

Рідкісні: гіпоглікемія, гіпоглікемічна кома.

Психічні розлади ⃰

Нечасті: реакції стривоженості, підвищення психомоторної активності/збудження.

Поодинокі: лабільність настрою, депресія (у рідкісних випадках з можливою самоагресією, такою як суїцидальні ідеї/думки або спроби самогубства (див. розділ «Особливості застосування»)), галюцинації, делірій.

Рідкісні: деперсоналізація, психотичні реакції (з можливою самоагресією, такою як суїцидальні ідеї/думки або спроби самогубства (див. розділ «Особливості застосування»)).

З боку нервової системи ⃰

Часті: головний біль/запаморочення.

Нечасті: парестезії та дизестезії, порушення смаку (включаючи агевзію у рідкісних випадках), сплутаність свідомості та втрата орієнтації, розлади сну (переважно безсоння), тремор, вертиго, сонливість.

Поодинокі: гіпоестезія, порушення нюху (включаючи втрату нюху), патологічні сновидіння, порушення координації (включаючи розлад ходи внаслідок запаморочення або вертиго), судомні напади, у тому числі великі судомні напади), порушення уваги, розлади мовлення, амнезія, периферична нейропатія та полінейропатія.

Рідкісні: гіперестезія.

З боку органів зору ⃰

Нечасті: порушення зору, включаючи диплопію та нечіткість зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС).

Поодинокі: світлобоязнь.

Рідкісні: транзиторна втрата зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС) (див. розділ «Особливості застосування» та «Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами», увеїт та двостороння гостра трансілюмінація радужної оболонки очей (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку органів слуху та вестибулярного апарату ⃰

Поодинокі: дзвін у вухах, порушення слуху, включаючи глухоту (зазвичай оборотну).

З боку серця**

Часті: подовження QT-інтервалу у пацієнтів із гіпокаліємією (див. розділ «Особливості застосування» та «Протипоказання»).

Нечасті: подовження QT-інтервалу (див. розділ «Особливості застосування» та «Протипоказання»), посилене серцебиття, тахікардія, фібриляція передсердь, стенокардія.

Поодинокі: шлуночкові тахіаритмії, непритомність (тобто гостра та короткочасна втрата свідомості).

Рідкісні: неспецифічні аритмії, «піруетна» шлуночкова тахікардія (torsade de pointes) (див. розділ «Особливості застосування»), зупинка серця (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку судинної системи**

Нечасті: вазодилатація.

Поодинокі: артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

Нечасті: задишка (включаючи астматичний стан).

З боку травного тракту

Часті: нудота, блювання, біль у шлунково-кишковому тракті та в черевній порожнині, діарея.

Нечасті: зниження апетиту та зменшення вживання їжі, запор, диспепсія, флатуленція, гастрит, підвищення рівня амілази.

Поодинокі: дисфагія, стоматит, антибіотикасоційований коліт (включаючи псевдомембранозний коліт, у рідкісних випадках асоційований із загрозливими для життя ускладненнями).

Гепатобіліарні порушення

Часті: підвищення рівня трансаміназ.

Нечасті: порушення функції печінки (включаючи підвищення ЛДГ (лактатдегідрогенази)), підвищення рівня білірубіну, підвищення ГГТП (гамма-глутаміл-транспептидази), підвищення в крові рівня лужної фосфатази.

Поодинокі: жовтяниця, гепатит (переважно холестатичний).

Рідкісні: фульмінантний гепатит, що потенційно може призвести до розвитку небезпечної для життя печінкової недостатності (у тому числі з летальним наслідком).

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Нечасті: свербіж, висипання, кропив’янка, сухість шкіри.

Рідкісні: бульозні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (що потенційно загрожують життю).

Невідомо: гострий генералізований екзематозний пустульозу (AGEP).

З боку опорно-рухової системи, сполучної тканини та кісток

Нечасті: артралгія, міалгія.

Поодинокі: тендиніт, посмикування м’язів, судоми м’язів, м’язова слабкість.

Рідкісні: розрив сухожиль, артрит, ригідність м’язів, загострення симптомів міастенії гравіс.

Невідомо: рабдоміоліз.

З боку нирок та сечовивідного тракту

Нечасті: дегідратація.

Поодинокі: порушення функції нирок (включаючи збільшення азоту сечовини та креатиніну плазми крові), ниркова недостатність.

Загальні розлади

Нечасті: загальна слабкість (в основному астенія чи втомленість), відчуття болю (включаючи біль у попереку, грудній клітці, біль у кінцівках, болючість в ділянці малого таза), гіпергідроз.

Поодинокі: набряк.

Рідко після лікування іншими фторхінолонами було зареєстровано побічні реакції, які могли б, можливо, також спостерігатися при застосуванні моксифлоксацину: підвищений внутрішньочерепний тиск (включаючи pseudotumor cerebri), гіпернатріємія, гіперкальціємія, гемолітична анемія, рабдоміоліз, реакції фотосенсибілізації (див. розділ «Особливості застосування»). Ендокринні порушення Рідкісні: синдрому неадекватної секреції діуретичного гормону (SIADH).

*Дуже рідкісні випадки тривалих (до місяців або років), інвалідизуючих та потенційно незворотних серйозних реакцій на лікарські засоби, що зачіпають кілька, іноді множинні, класи систем органів та органів чуття (включаючи такі реакції, як тендиніт, розрив сухожилля, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, у деяких випадках повідомлялося про невропатії, пов’язані з парестезією, депресією, втомою, порушенням пам’яті, порушеннями сну та порушеннями слуху, зору, смаку та запаху), що пов’язані із застосуванням хінолонів та фторхінолонів, незалежно від раніше існуючих факторів ризику (див. розділ «особливості застосування»).

**У пацієнтів, які отримували фторхінолони, повідомлялося про випадки аневризми та дисекції аорти, інколи ускладнені розривом (включаючи летальні випадки), та регургітації/недостатності будь-якого з клапанів серця (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації препарату є важливими. Вони дають змогу проводити безперервний моніторинг співвідношення користі та ризику застосування лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

3 роки.

Спеціальні умови зберігання не вимагаються.

Блістер по 5 або 7 таблеток, вкритих плівковою оболонкою. По 1 блістеру по 7 таблеток або по 2 блістери по 5 таблеток у картонній коробці.

За рецептом.

Сандоз С. Р. Л./

Sandoz S.R.L.

Вул. Лівезені, 7А, 540472, Тиргу Муреш, округ Муреш, Румунія/

Str. Livezeni nr. 7A, 540472, Targu Mures, Jud. Mures, Romania.